34. Навіть у своїй смерті юродивий лишається чужинцем.
"Я буду глумитися над світом"
Таким було життя Симеона. Але у чому ж полягає його духовна цінність, якщо вона взагалі є? Чи просто повторимо за Лукрецієм: tantum religio potuit suadere malorum (наскільки велике зло може завдати нам релігія)? Чи будемо вбачати у вдаваному божевіллі Симеона лише гідну жалю втрату розуму, цікаву тільки з погляду релігійної психопатології, а в інших випадках не варту згадування? Чи можемо сьогодні чогось навчитися від юродивого з Емеси?
Почнемо з найголовнішого в Симеоновім покликанні до юродства. Він був, як пам'ятаємо, ченцем, самітником, який після довгого життя в пустелі відчув, що Господь велить йому повернутись до міста. Після "польоту одного до Єдиного" він повернувся, щоб прожити свої останні роки серед багатолюдних вулиць і будинків, метушні й шуму. Так само, як це сталось у житті Антонія Єгипетського, духовна подорож Симеона була злетом і поверненням35. На відміну від них, Андрій і більшість російських юродивих не були ченцями і ніколи не були самітниками, вони не поверталися з пустелі, а усе їхнє життя проходило в миру. В інших випадках (як, приміром, черниця, яку описав Палладій) юродивий живе в монастирській общині. Усі ситуації об'єднує спільна риса: юродивий здійснює своє покликання, живучи серед людей, у безпосередньому спілкуванні з ними. Є, звичайно, окремі приклади юродивих, які все життя проводять усамітнено, але це винятки. Юродивий може мати внутрішнє молитовне життя, про яке дуже мало хто знає або взагалі ніхто не знає, але покликання його щоденного життя — бути серед людей, постійно зустрічаючись з ними і віддаючи їм себе. Його покликання є публічним, він живе серед ближніх і для ближніх.
Це публічне покликання, крім того, є дуже незвичним. Що ж таки спонукало Симеона повернутися з пустелі до міста й удавати там божевільного?
Можна навести три причини. Першу причину Симеон назвав своєму другові-самітнику Йоану: "Я йду глумитися над світом". Про дві наступні оповів Леонтій: "Одні його вчинки були заради спасіння людства і зі співчуття (sympathea), інші задля того, щоб приховати свої духовні досягнення"36. Отже, ось що привело Симеона на шлях вдаваного божевілля:
юродивий глумиться над світом;
юродивий шукає смирення і приниження;
юродивий прагне спасти інших через своє співчуття.
Розглянувши ці три риси, спробуймо знайти остаточну відповідь на запитання: "Симеонове божевілля було навмисно вдаваним, але чи всі юродиві у Христі такі? Чи може юродивий у Христі бути справді божевільним?"
"Я йду глумитися над світом". Це покликання юродивого можна зрозуміти, згадавши слова апостола Павла на початку Першого послання до Коринтян. Ці слова Леонтій наводить у пролозі до житія Симеона37: "Бо нібито немудре Боже — мудріше від людської мудрості... Як комусь із вас здається, що він мудрий у цьому віці, хай дурним стане, щоб зробитися мудрим... Ми — нерозумні Христа ради" (1 Кор 1,25; 3,18; 4,10).
Вище, описуючи те, як Симеон, ні слова не сказавши, покинув свою матір, ми говорили про його максималізм, його бажання дотримувати Євангелія буквально.
Юродивим притаманний саме такий максималізм: вони буквально сприймають слова апостола. Тоді невже вони настільки нетямущі, що, читаючи слова Павла "хай дурним стане", припускають, що він дослівно мав на увазі саме те, що сказав? Як пише Г.П. Федотов:
"Ми так призвичаїлися до парадоксів християнства, що вже й не спроможні розгледіти у величних словах Павла нічого, крім риторичного перебільшення. Насправді ж Павло підкреслює радикальну непримиренність і несумісність устроїв двох світів — мирського і Божого. У Царстві Божім панують цілком протилежні цінності, ніж ті, що у нас на землі".
Юродство у Христі, за Федотовим, виражає "сутнісну потребу в розкритті гострої суперечності між християнською правдою і здоровим глуздом та мораллю людського світу"38.
У цьому й полягає мета "глумління над світом" юродивого. Усим своїм життям він засвідчує "непримиренність", фундаментальну невідповідність двох устроїв або вимірів буття: між існуючим і прийдешнім, між царством людським і Царством Небесним, між — послуговуючись термінологією блж. Августина — "градом земним" і "градом Божим". Юродивий відстоює "повну протилежність цінностей": у Божім Царстві перспектива зворотна — піраміда стоїть на вершині. Це, без сумніву, є справжнім значенням покаяння: metanoia, "зміна розуму" — не почуття провини, а повне зміщення пріоритетів, кардинально нове розуміння. Юродивий в цьому сенсі і є par excellence тим, хто покаявся. За словами Ірини Горяйнової, він "проживає життя навпаки — у зворотному порядку"; він є "живим свідком антисвіту, можливості неможливого"