16. Інколи лікар змушений вдаватися до крайніх засобів, які викликають нестерпний біль у пацієнтів (особливо так було до винайдення анестезії). Він міг припекти рану або ампутувати кінцівку. Але все це робиться з добрим наміром, щоб вилікувати пацієнта й повернути йому здоров'я. Так само й Бог, лікар наших душ. Він може наслати на нас страждання як у цьому житті, так і після смерті; але Він завжди це робить з ніжної любові і з доброю метою: змити наші гріхи, очистити і зцілити нас. За словами Орігена: "Палкість Божої помсти приводить до очищення наших душ"17.
А тепер, якщо ми приймаємо це виправне та зцілювальне розуміння покарання — що це єдина мета покарання, яке достойно застосовує Бог, — тоді, звісно, таке покарання не буде нескінченним. Якщо мета покарання — зцілити, то, коли зцілення відбулося, немає потреби продовжувати це покарання. Якщо ж припустити, що покарання є нескінченним, тоді важко побачити в ньому мету зцілити або навчити. У нескінченному пеклі немає виходу і немає зцілення, а отже, покарання в такому пеклі є безглуздим й аморальним. Це третє розуміння покарання є несумісним із вічними муками в пеклі; воно вимагає від нас, швидше, висновку про очищення після смерті. Але в такому випадку це очищення має відбуватися в здравниці, а не в казематі для тортур, у лікарні, а не в'язниці18. Саме в цьому величному баченні Бога як всесвітнього лікаря Оріген є найпереконливішим.
Неосуджений універсаліст
Сподівання Орігена на спасіння всіх ще за його життя викликало до нього підозру19. Проте серед його духовних нащадків були такі, хто зберегли цю універсальну надію. Два найвизначніші приклади можемо побачити наприкінці IV ст: Євагрій Понтійський, чернець у Єгипетській пустелі, і св. Григорій Ниський, молодший брат свт. Василія Великого. Євагрій продовжив і, мабуть, розвинув у цілому вчення Орігена про передіснування душі, передвсесвітнє гріхопадіння і кінцевий апокатастасис20, за що його піддали анафемі разом з Орігеном у 533 році. На відміну від Євагрія, Григорій Ниський відмовився від вчення Орігена про передіснування душі й передвсесвітнє гріхопадіння, проте твердо дотримувався позиції Орігена про остаточне відновлення. Але, що найважливіше, його ніколи за це не піддавали анафемі: ні в 553 році, ні у більш ранні часи. Висловлюючи надію на те, що всі спасуться, Григорій Ниський абсолютно переконаний у цьому так само, як Оріген. Його слова нагадують велике твердження Павла "щоб Бог був усім в усьому" (1 Кор 15,28). "Коли завдяки цим довгим і окружним методам, — пише Григорій, — злість, яка зараз змішалася й об'єдналася з нашою природою, остаточно буде витіснена з неї, і коли всі речі, які зараз потопають у злі, відновляться до їхнього первинного стану, над усім творінням піднесеться загальний гімн подяки... У всьому цьому є велика таємниця Божого воплочення"21. Як слушно зазначає Григорій, навіть диявол зазнає цього остаточного відновлення.
Незважаючи на це сміливу твердження, Григорія Ниського ніколи не вважали єретиком, а навпаки, шанували як святого. Чому так сталося? Можливо, він не зазнав осуду, бо був братом свт. Василія. Але якщо до нього ставилися не так, як до його вчителя Орігена, то це, можливо, тому, що, підтримуючи надію Орігена на остаточну перемогу добра над злом, він відкинув поняття передіснування і цим самим уникнув циклічності Орігенової схеми. Як би там не було, значущим залишається факт, що Григорія не було піддано анафемі. Як бачимо, обережно сформульований вислів всесвітньої надії, позбавлений спекуляцій щодо передвсесвітнього гріхопадіння, прийнятний навіть у межах суворого православ'я.
Св. Григорій Ниський є одним із покровителів відділу вселенських наук, в якому я працюю в Оксфорді; і я особисто дуже задоволений, що це саме так.
Покарання любові
Третім отцем Церкви, що насмілився сподіватися на спасіння усіх, був прп. Ісаак Ніневийський, якого шанували усюди на християнському Сході як Ісаака Сиріна. Хоча він жив майже на три покоління пізніше V Вселенського собору, пов'язані з цим Собором антиорігенівські анафеми його не зачепили; бо, як член Східної Церкви22, мешкаючи у Месопотамії, далеко за межами Візантійської імперії, він не залежав від Константинопольського імператора і не визнавав Собору, скликаного у 553 році, Вселенським. Можливо, він також не знав про постанови Собору.
Особливо вражає розуміння Ісааком пекла. Він стверджує, що тексти Нового Заповіту про вогонь, черв'яка, зовнішню темряву та скрегіт зубів не треба розуміти дослівно та у фізичному значенні. Він говорить про пекло або Геєну як про "абстрактне" або "повчальне"