24. Ми можемо лише почати розуміти природу часу, якщо крім цього зважатимемо на цілу низку інших проблем, скажімо, на наш досвід піднесень і падінь, досвід стосунків, на вміння відповідати на них. Без смислу немає часу, і саме тому немає такої речі, як абсолютний час, адже весь час пов'язаний з людьми і їхнім внутрішнім досвідом. Час можна збагнути лише тоді, коли розглядати його в контексті цілого життя (і смерті), адже ці два слова — життя і смерть — фактично багато в чому замінюють одне одного.
Ми дійшли висновку, що саме воплочення Христа дає нам ключ до розуміння часу. Як "мить у часі й поза часом", за словами Еліота25, воно показує нам узалежненість часу й вічності: лише у перспективі вічності (sub specie aeternitatis) час набуває свого справжнього значення та глибини. А воплочення як акт любові, спрямований на людську свободу, також показує, як нам треба розуміти час у наших особистих взаєминах, взаємодії та діалозі. Час, яким би ми його не сприймали — як коло, лінію чи спіраль — є не могильником або тюремником, а охоронцем нашої людської особистості, захисником свободи та любові.
Існують два моменти божественної літургії, які узагальнюють ці два аспекти часу. Перший — коли священик, перед самим початком освячення хліба й вина, говорить слова, які сказав ангел під час воплочення: "Слава на висотах Богу й на землі мир..." (Лк 2,14), а диякон відказує йому: "Час Господеві діяти!" (Пс 119,126). Призначення часу— бути відкритим до вічності; час сповнюється, коли Божа вічність, Божі діяння стрімко входять у часову послідовність, як це найвищою мірою проявилося під час народження Христа у Вифлеємі; це ж саме відбувається і під час кожного таїнства євхаристії. Другий момент — це коли перед самим символом віри диякон промовляє до людей: "Любімо один одного...", а люди у відповідь сповідують свою віру в Отця, Сина і Духа Святого. Саме такою є істинна основа часу: взаємна любов, така ж як і любов Святої Трійці.
Примітки
1 Philip Larkin, Collected poems (London/Boston: Marvell Press, Faber, 1988), 67.
2 Physics 4.14 (223b29).
3 The Divine Names 4.8 (PG 3:704D); ed. Suckle, 153.4-9. Про символіку спіралі див.: Jill Puree, The Mystic Spiral: Journey of the Soul (London: Thames and Hudson, 1974).
4 Див. заголовок частини 15 у книзі С. S. Lewis, The Last Battle (London: Bodley Head, 1956).
5 Spinoza, Ethics, Part 5, proposition 23, note; tr. A. Boyle (London: Everyman's Library, 1910), 24. Цитата за книгою Maurice Nicoll, Living Time and the Integration of Life (Boulder/London: Shambhala, 1984), 132.
6 T.S. Eliot, The Dry Salvages', The Complete Poems and Plays (London: Faber, 1969), 189-90.
7 Ibid., 160.
8 Protevangelion 18.2: ed. C. Tischendorf, Evangelia Apocrypha (Leipzig: H. Mendelssohn, 1876), 34-35; ed. Wilhelm Schneemelcher, New Testament Apocrypha, 2 vols. (Cambridge: James Clarke, 1991-92), 1:433.
9 The Experience of God (Brookline, MA: Holly Cross Orthodox Press, 1994), 158.
10 Пор. Plato, Timaeus 37d.
11 Transfigurer le temps. Notes surle temps a la lumiere de la tradition orthodoxe (Neuchatel/Paris: Delachaux and Niestle. 1959), 54.
12 Difficulties (PG 91:1164B).
13 The Experience of God, 153.
14 Dream and reality, 46.
15 The Journals of Soren Kierkegaard, tr. A. Dru (New York/London: Oxford University Press, 1938), 372.
16 See Jbrgen Moltmann, The Trinity and the Kingdom of God (London: SCM Press, 1981), 108-111.
17 In the Image and Likeness of God (Crestwood, NY: St Vladimir's Seminary Press, 1974), 214.
18 Catechetical Oration 24: ed. Muhlenberg, 61.4-8, 13-15.
19 The Bazar of Heraclides, tr. G. R. Driver and L. Hodgson (Oxford: Clarendon Press, 1925), 69.
20 The Experience of God, 160.