22. Як запевняв св. Варсануфій Газький своїх послідовників: "Я піклуюся про вас більше, ніж ви самі про себе піклуєтесь... Боже, приведи мене разом із дітьми моїми до Царства Свого, або ж зітри мене з книги Своєї... Я тримаю вас під своїм крилом, я несу ваш тягар і ваші образи... Ви немовби сидите під деревом у тіні... Я б із задоволенням віддав своє життя за вас"23. Як зображено на іконі Христа Доброго Пастиря, духовний отець віддає своє життя за овець (Йн 10,11 )24: отже, духовне наставництво — це також форма мучеництва.
Всесвітнє покликання
Отже, ми говорили про мучеників, які є такими не лише у прямому, а й у переносному значенні цього слова: про тих, хто помер за Христа в гоніннях, і про тих, чиє мучеництво є внутрішнім та прихованим, — про ченців та духовних отців і матерів. Мучеництво — це всеохопна категорія, всесвітнє покликання. Якщо мучеництво означає разом з Христом нести хрест, добровільно його приймаючи, поєднуючи свої страждання зі стражданнями Христа і всього світу, то це означає, що таким є покликання кожного християнина. Усі несуть хрест, усі до певної міри є мучениками. Чи покликані ми відкрито померти за Христа — на полі битви, у газовій камері або ж в ув'язненні, — здебільшого залежить від зовнішніх чинників, які ми не спроможні контролювати, від політичної ситуації, в якій живемо. Але чи візьмемо свідомо ми на себе хрест — залежить саме від нас.
Християнська спільнота швидко оцінила важливість внутрішнього мучеництва. "Щодня я наражаюся на смерть," — говорить св. Павло (1 Кор 15,31). Мучеництво, смерть Христа — це не лише основна можливість, а й невід'ємна частина кожного дня. Ще на початку III століття Климент Александрійський стверджував, що "істинний гностик" буде постійним і безнастанним мучеником: "Він буде мучеником уночі, мучеником удень, мучеником у своїй промові, своєму повсякденному житті, своєму характері"25. Оріген пише на цю тему у своїй "Настанові мучеництва". Ще змолоду він бачив, як його батько помер у гоніннях в Александрії у 202 році, і його пристрасним бажанням було розділити долю батька. Коли у нього це не вийшло, він розпочав аскетичне життя, вважаючи його підготовкою до майбутнього покликання стати мучеником і водночас заміною мучеництва, якщо це майбутнє покликання не справдиться.
Він розрізняє "відкрите мучеництво" і "приховане мучеництво", або мучеництво совісті26. Перше — лише для деяких, друге — для всіх.
Св. Кипріан Карфагенський у середині того ж століття вбачав ще більшу різницю між видами мучеництва, говорячи про "червоне" та "біле" мучеництво. "Червоне" мучеництво — через кров, пролиту в часи гонінь, "біле" мучеництво — через самозречення задля співчуття та милосердя в мирні часи27. Ірландці розвивають цю ідею далі, говорячи про трикратне мучеництво: "червоне", "біле" і "зелене". "Червоне" — це віддавати свою кров за Христа; "біле" — це "віддати все, що ти любиш, заради Бога", погодитися подорожувати, стати паломником, добровільно піти у вигнання заради Бога; "зелене" — це "звільнити себе від злих бажань постом і працею", ведучи аскетичний спосіб життя кожного дня28.
Орігенове поняття таємного мучеництва втілено у чернецтві IV століття. Близько 311 року "отець чернецтва" св. Антоній Великий за часів гонінь при імператорі Максиміні Дайя іде з пустелі до Александрії для того, щоб підтримати й підбадьорити мучеників у їхніх стражданнях, і якщо треба — постраждати самому. Але такої потреби немає; і тому коли гоніння закінчуються, він повертається у пустелю і заглиблюється в аскетизм, "у глибині душі страждаючи щодня як мученик", за словами його біографа св. Афанасія29. Серед ранніх ченців був поширений завіт: "Віддай свою кров і прийми Духа"30: дар Утішителя можна стяжати через мучеництво совісті, через аскетичну "щоденну смерть". Св. Варсануфій стверджує: "Зректися своєї волі — пролити свою кров"31. Святість, як зазначає Євагрій Понтійський, потребує внутрішнього мучеництва: "Не думайте, що ви здобули праведність, доки не постраждаєте для цього аж до пролиття крові"32. Ченці є мучениками у сформованому християнському світі, вони вже непідвладні зовнішнім переслідуванням держави.
Проте аскетичний шлях до таємного мучеництва належить не лише ченцям і черницям. Ті, хто живе подружнім життям, теж покликані бути мучениками