68. А Симеон ніколи б не став юродивим за власним вибором, якби не був впевнений, що на це воля Божа69.
Св. Серафим Саровський також наполягав на тому, що на шлях юродства може скеровувати тільки глас Божий. Сам він не мав наміру ставати юродивим:
"Ті, що хотіли стати юродивими у Христі, прийшли до старця просити його згоди і благословення. Але він не тільки не схвалив їхнього рішення, він з гнівом вигукнув: "Усі, хто обирає шлях юродства у Христі, не почувши поклику Божого, піддаються спокусі! З тих дуже небагатьох юродивих, що не піддалися спокусі, одні вже померли, а інші повернулись у мир". Старець (з монастиря в Сарові) ніколи й нікому не дозволяв стати юродивим у Христі. За весь час, що я там був, тільки один чернець виявив симптоми божевілля: він почав нявчати, як кіт, у церкві. Старець Пахомій (ігумен) наказав вивести його з церкви до монастирської брами"70.
Не дивно, що видатні діячі Церкви знову й знову застерігають від сліпої віри в юродство у Христі. Шістдесятий канон Трулльского собору (692 р.) суворо засуджує тих, "хто прикидається одержимим демонами, підло наслідує поведінку справжніх одержимих". Каноніст ХІІ ст. Теодор Вальсамон, коментуючи цей текст, доходить висновку, що він стосується саме юродивих у Христі; при цьому Вальсамон наполягає на тому, що існують також істинні святі юродиві поряд з "підлими наслідувачами"71. Цікаво, що цей канон було проголошено через півстоліття після написання житія Симеона Емеського, і можливо, він був офіційною реакцією на велику популярність книги Леонтія і ажіотаж навколо неї72. Інше канонічне джерело, що засуджує юродство у Христі, — це "Інтерпретації" Нікона Чорногорського (XI ст). У ньому прямо згадується Симеон: "Божественні закони засуджують тих, хто демонструє божевілля, наслідуючи великого Симеона або Андрія, — сьогодні такі речі в цілому заборонені"73. Незважаючи на всі небезпеки, насправді "такі речі" все-таки аж до нашого часу не були "в цілому забороненими". Навпаки, Православна церква завжди дозволяла такі нетрадиційні, але життєдайні явища. І це дуже втішає. Бо хоча юродиві у Христі й не належать до інституційної ієрархічної Церкви, проте вони є серед "апостольських послідовників", тобто пророків та провидців74 , серед духовних отців і матерів, вони належать до нерегульованого, "богонатхненного" життя Церкви. Хай завжди в нашій церковній спільноті знайдеться місце для святого юродивого. А якщо ні, то така спільнота мусить закрити свої двері також і перед лицем Божественного Юродивого, Самого Ісуса Христа.
Примітки
1 L.N.Tolstoy, Childhood, Boyhood, Youth, tr. R.Edmonds (Harmondsworth: Penguin, 1964), 26-27.
2LE.Berry and R.O.Crummey (eds.), Rude and Barbarous Kingdom: Russia in the Accounts of Sixteenth-Century English Voyagers (Madison: University of Wisconsin Press, 1968), 218-19.
3 The Monks of Mount Athos (London: A.Deutsch, 1960), 37.
4 A.I.Solzhenitsyn, The First Circle, tr. M.Guybon (London: Fontana, 1970), 106-7.
5 Захопливе наукове дослідження з цієї тематики див. John Saward, Perfect Fools: Folly for Chrisf's Sake in Catholic and Orthodox Spirituality (Oxford: Oxford University Press, 1980), де розглядається західна традиція; див. також його статтю "The Fool for Christ's Sake in Monasticism, East and West" у книзі A.M.AIIchin (ed.), Theology and Prayer, Studies Supplementary to Sobornost 3 (London: Fellowship of St Alban and St Sergius, 1975), 29-55. Ця стаття також є в M.Basil Pennington (ed.), One Yet Two: Monastic Tradition in East and West, Cistercian Studies Series 29 (Kalamazoo, Ml: Cistercian Publications, 1976), 48-80. Книга Irina Gorainoff, Les fols en Christ dans la tradition orthodoxe (Paris: Desclee de Brouwer, 1983) присвячена насамперед Росії, це яскравий і проникливий огляд, але, на жаль, без точних посилань на джерела. Загальне уявлення дають T.Spidlik (про християнський схід) і F.Vandenbrouke (про християнський захід) в DS 5:752-70. Зверніться також до Elizabeth Behr-Sigel, Priere et saintete dans T'Eglise russe (1950), 2nd edn. (Begrolles: Abbaye de Bellefontaine, 1982)? 98-108 G.P.Fedotov, The Russian Religious Mind, 2 vols. (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1946-1966), 2:316-43, Lennart Ryden, "The Holly Fool", у Sergei Hackel (ed.), The Byzantine Saint, Studies Supplementary to Sobomost 5 (London: Fellowship of St Alban and St Sergius, 1981)? 106-13, Ewa M. Thompson, Understanding Russia: The Holy Fool in Russian Culture (Lanham, MD: University Press of America, 1987). Щодо часткової секуляризації юродивого на Заході див.: Enid Welsford, The Fool: His Social and Literary History (London: Faber, 1935), Sandra Billington, A Social History of the Fool (Brighton: Harvester Press, 1984).