45. Саме з цією метою він удав, ніби хоче зґвалтувати дружину господаря таверни — тому що той почав вважати його святим46. Божевілля ж викликає презирство і цим самим забезпечує збереження смиренності.
Але за навмисним приниженням юродивого криється й глибший мотив.
Він хоче, наскільки це можливо, наблизитись до приниженого Христа, який був "зневажений, останній між людьми" (Іс 53,3). Тому юродивого слід розглядати як людину, яка наслідує Христа. Як зазначає Сесіл Коллінз: "Найбільшим юродивим в історії був Христос... Божественний юродивий"47. Звичайно, паралель між Христом і юродивим нечітка й неочевидна. Христос не шпурляв горіхи під час відправлення служби в храмі. Він не ставив підніжки перехожим, не прикидався епілептиком, не вдавав із себе божевільного. Але в чомусь іншому Його поведінка була настільки дивною, що люди, близькі до Нього, вважали Його божевільним, за словами Марка: "Довідавшись про те його свояки, вийшли, щоб його взяти, бо було говорено "Він не при собі!" (Мк 3,21) — не дивно, що це речення було вилучено Матеєм і Лукою. Хоча насправді Ісус не був божевільним і не прикидався ним, Він свідомо робив багато такого, що суперечило здоровому глузду й моралі Його сучасників. Як Симеон їв м'ясо під час Великого посту, так само й Ісус явно й навмисно порушив правила Суботи (Мк 2,23). Як і Симеон, Він був ізгоєм і грішником для "респектабельного" товариства (Мк2,15-16;Лк7,34;19,7), а також Він виявляв особливу ніжність до жінок із сумнівною репутацією, як, скажімо, до грішної жінки, яка змастила Йому ноги пахощами (Лк 7,37), чи до самаритянки (Йн 4,7-26), чи до жінки, яка зрадила свого чоловіка (Йн 8,11). Як і Симеон, Він перекинув ятки торговців поблизу Божого дому (Мт 21,12; Йн 2,15). Те, що Христос відмовився очолити політичну партію, відкидав шлях людської слави та мирської влади, обравши натомість хресний шлях, — могло тлумачитись Його послідовниками тільки як свідоме божевілля.
У цьому глибока спорідненість Спасителя і юродивого. Юродивий приймає спокусу і божевілля Хреста, а понад те і його істинну мудрість (1 Кор 1,23-4).
Маючи за взірець образ приниженого Христа, юродивий самовіддано творить свій власний kenosis Господа, покірно приймаючи всі образи і знущання, щоб якомога більше наблизитись до Спасителя. Для Ісуса слава означала безсилля і жалюгідність, перемога — слабкість і поразку: у юродивого точно такий самий підхід. У земному, мирському розумінні життя юродивого не має практичної цінності — ніякої практичної цінності не досяг і Хрест. У своєму кенотичному максималізмі юродивий є глибоко євангелічною постаттю. Він вмирає щодня, і через хрещення і воскресіння, які є єдиним цілим, щодня воскресає з мертвих; він має в собі образ приниженого Христа, але разом з тим і образ великої радості Преображення.
Пророк і апостол
Будучи "знаком" Небесного Царства, образом Того, Хто був "зневаженим, останнім між людьми", юродивий, крім того, є пророком і апостолом. "Пророк — дурний", — стверджує Осія (9,7), але це визначення можна прочитати і в зворотному напрямі — юродивий є пророком. Його божевілля — це засіб пробудження свідомісті інших. Незважаючи на своє вдаване божевілля, юродивий є місіонером, оскільки він приносить Благу Вість спасіння тим, до кого в інший спосіб неможливо достукатись.
Симеон, як пам'ятаємо, в розмові зі своїм другом-пустельником Йоаном так пояснив причину свого рішення повернутися в людський світ: "Що ми маємо, брате, з того, що проводимо свої дні в пустелі?.. Ходімо, будемо допомагати іншим знайти шлях до спасіння"48. Юродство для Симеона було засобом виявлення любові до інших. Симеон, свідомий свого апостольського покликання, покинув пустелю з любові до людей, адже самітник, по суті, байдужий до долі світу. В пролозі до житія Леонтій наголошує на цій самопожертві з любові: "Після того, як Господь відзначив і підніс його до Себе в самотності пустелі, Симеон подумав, що було б неправильно знехтувати спасінням своїх ближніх; адже він пам'ятав Христову заповідь: "Люби ближнього свого як самого себе", — і пам'ятав також, що Христос не відмовився вбратися як слуга заради спасіння слуг, не змінюючи при цьому Свого єства, тобто залишаючись Собою. Симеон наслідував свого Вчителя, віддавши тіло й душу задля спасіння інших"49.
Задля інших Симеон віддав своє життя. Бо юродивий, як і чернець, є мучеником: не мучеником плоті, а мучеником серця й духу50.
Спасіння, яке несе людям юродивий, не в тому, що він говорить, а в тому, ким він є, у способі його життя. Він — жива притча. Він проповідує віру не красномовством чи хитромудрими доказами, а своїм співчуттям. Як пише про Симеона Леонтій: "Він повернувся у світ, щоб виявити своє співчуття до всіх упосліджених і спасти їх"