21 Poetry and Prose of William Blake, ed. Keynes, 54.
22 The Experience of God, 172.
23 Compare Clement, Transfigurer le temps, 72.
24 Confessions 11.14.
25 "The Dry Salvages," The Complete Poems and Plays, 190.
12. ЧИ СМІЄМО МИ СПОДІВАТИСЯ, ЩО УСІ СПАСУТЬСЯ? Оріген, св. Григорій Ниський і Прп. Ісаак Сирін
Бог не відплачує злом, Він виправляє зло.
Прп. Ісаак Сирін
"Любов не може з цим змиритися"
Існують деякі запитання, на які ми не можемо відповісти, якими б не були наші знання; але незважаючи на те, що відповідей на ці запитання немає, ми не можемо їх не ставити. Будучи на порозі смерті, ми запитуємо: як може душа існувати без тіла? Якою є природа нашої знетіленої душі у проміжку між смертю й останнім воскресінням? Який існує зв'язок між нашим теперішнім тілом та "тілом духовним" (1 Кор 15,44), що його благочестиві отримають у віці прийдешньому? І останнє запитання, але не менш важливе: чи сміємо ми сподіватися, що усі спасуться? Саме на останньому запитанні я б хотів зосередити увагу. Незважаючи на те, що на нього не можна дати відповідь, воно чи не найбільше впливає на наше загальне розуміння ставлення Бога до світу. Чи буде в самому кінці історії спасіння всесвітнє прощення? Чи для кожної живої істоти знайдеться місце в єдиній Трійці, у хвилі внутрішньої любові, яка вічно існує між Отцем, Сином і Духом Святим?
Гріх в нашій природі,
Але все буде добре,
І все закінчиться добре.
Чи маємо ми право схвалювати це таємне твердження св. Юліанії Норвицької, як це робить Т. С. Еліот наприкінці своїх "Чотирьох квартетів"?
Поставимо це запитання конкретніше, звернувшись спершу до слів російського православного ченця XX століття, а потім до першого розділу Книги Буття. Дилема, яку ми намагаємося розв'язати, чітко сформульована в розмові, записаній архімандритом Софронієм, послідовником старця Силуана з Афону:
"Молитися за померлих, які страждають у пеклі від розлуки з Богом, було особливою рисою старця Силуана... Він не міг знести й думки про те, що хтось буде сумувати "серед темряви". Я пам'ятаю його розмову з одним самітником, який з неприхованим задоволенням сказав: "Бог покарає усіх атеїстів. Вони вічно горітимуть у вогні".
Засмучений почутим, старець промовив: "Скажи, якби ти опинився в раю і, подивившись звідти вниз, побачив, як хтось горить у пекельному вогні, чи відчув би ти себе щасливим?"
"Цьому не можна зарадити. Це його власна провина", — відповів самітник.
Старець сумно сказав йому: "Любов не може з цим змиритися... Ми повинні молитися за всіх"1.
Саме в цьому й полягає наша проблема. Старець Силуан апелює до Божого співчуття: "Любов не може з цим змиритися". Самітник, навпаки, наголошує на відповідальності людини: "Це його власна провина". Ми стикаємося з двома принципами, які, безумовно, суперечать один одному: Бог — це любов і всі люди вільні.
Як правильно розуміти кожен з цих принципів? За першим принципом, Бог — це любов, і ця Його любов є щедрою, невичерпною, надзвичайно терплячою. Тому, безперечно, Він ніколи не перестане любити жодну із сотворених Ним істот; Він буде спостерігати за ними з Його особливою милістю, доки в кінці, можливо, через незліченну кількість років, усі вони добровільно й охоче не повернуться до Нього. Але як же в цьому випадку бути з нашим другим принципом, відповідно до якого всі люди вільнії Якщо перемога Божої любові неминуча, то як же бути зі свободою вибору? Яким чином ми можемо стати істинно вільними, якщо в результаті не маємо між чим вибирати?
Спробуємо сформулювати цю думку в зовсім іншому вигляді. На першій сторінці Біблії написано: "І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре" (Бут 1,31, LXX). Спочатку, так би мовити, була єдність, усе сотворене повністю служило добру, правді та красі Творця. Тож чи можемо ми стверджувати, що в кінці не буде єдності, а буде роздвоєння (dualism)? Чи назавжди залишиться протистояння: добро і зло, рай і пекло, радість і мука? Якщо стверджувати, що Бог сотворив світ "дуже добрим", і після того запевняти, що більшість Його розумних творінь опиняться у нестерпних муках, відділені від Нього цілою вічністю, — це, безперечно, означатиме, що у Своїх творчих діяннях Бог зазнав невдачі й сили зла перемогли Його. Чи задовольнятиме нас такий висновок? Чи, може, насмілимося побачити, хоча б поверхово, за цією роздвоєністю остаточне відновлення єдності, коли знову "все буде добре".
К. С. Льюїс заперечував можливість всесвітнього спасіння: "Деякі не будуть спасенні. Немає твердження, яке б я прибрав із християнства охочіше, якби моя воля. Проте Писання його повністю підтримує, а особливо в словах самого Бога нашого; християнство завжди дотримувалося цього; розум так само погоджується з ним"