ДВАНАДЦЯТЕ ЗАНЯТТЯ (Lectio DUO decĭma). СИНТАКСИС ДІЄСЛОВА. Інфінітивні синтаксичні звороти

Homo sum: humāni nihil

a me aliēnum puto (Terentius)

Я – людина: вважаю,

що ніщо людське мені не чуже

(Accusatīvus cum infinitīvo et nominatīvus cum infitīvo)

Функції інфінітива

Синтаксичні функції інфінітива визначаються ознаками дієслова та іменника.

Як дієслово інфінітив може:

1) керувати відмінком, якого вимагає дієслово: Quem nemo ferro potuit superāre nec auro. – Якого ніхто не зміг подолати ні мечем, ні золотом;

2) визначатися прислівником: Felix, qui, quod amat, defendĕre fortĭter audet. – Щасливий той, хто наважується сміливо захи-щати те, що любить;

3) замінювати особові форми дієслова (infinitīvus historĭcus).

Як іменник інфінітив може:

1) виступати у функції підмета, іменної частини присудка і до-датка: Vivĕre est cogitāre. – Жити – значить мислити. Amo legĕre. – Люблю читати;

2) мати означення, яке виражене прикметником чи займенни-ком середнього роду: Meum intellegĕre nulla pecunia vendo. – Свій талант я не продаю за жодні гроші;

3) вживатися з прийменниками: Multum interest inter dare et acсipĕre. – Є велика різниця між давати і отримувати.

Види інфінітивів

У синтаксичних зворотах для позначення часових відношень вживаються шість видів інфінітивів (три – для активного стану і три – для пасивного):

1) Infinitīvus praesentis actīvi et passīvi (інфінітив теперішнього часу активного і пасивного стану);

2) Infinitīvus perfecti actīvi et passīvi (інфінітив минулого часу активного і пасивного стану);

3) Infinitīvus futūri actīvi et passīvi (інфінітив майбутнього часу активного і пасивного стану);

Інфінітив теперішнього часу виражає одночасну дію з дією ос-новного дієслова, інфінітив минулого – попередню, інфінітив май-бутнього – майбутню.

Таблиця видів інфінітивів:

Iri - infinitīvus praesentis passīvi від дієслова eo, ii, itum, ire – йти.

Знахідний відмінок з інфінітивом

(Accusatīvus cum infinitīvo)