1. Cogĭto, ergo sum. – Я мислю, отже, я існую. Цитата з «Основ філософії» 1, 7, 9 (1644) французького мислителя Р.Декарта (1596-1650). Л.Українка у листі до О.П.Косач, 08–12.08.1898 р. писала: Scribo, ergo sum. – Я пишу, отже живу.
2. Dum spiro, spero. – Поки дихаю, сподіваюсь. Подібне висловлювання трапляється у «Листах до Аттіка» Ціцерона, ІХ, 10,3: Aegrōto, dum anĭma est, spes esse dicĭtur. – Поки у хворого є дихання, кажуть, є і надія. В іншій формі цю думку висловлює Сенека у «Моральних листах до Луцілія» LXX, 7: Omnia homĭni, dum vivit, speranda sunt. – Людині, поки вона жива, слід на все надіятись. Римський поет Овідій (47 р. до н.е.–18 р. н.е.) у «Скорботних елегіях», ІІ, р.145 пише:
ĺpse licét speráre vetés, sperábimus úsque:
Хай сподіватися ти не велиш, – сподіваюсь одначе.
Переклад А.Содомори.
Л.Українка змінила вислів Овідія і назвала одну із своїх поезій «Contra spem spero» («Без надії сподіваюсь»).
3. Vivĕre est militāre. – Жити – значить боротися. Цей вислів належить Сенеці (4 р.до н.е. – 65 р. н.е.) («Моральні листи до Луцілія», XCVI, 5): Vivĕre, mi Lucili, militāre est.
4. Qui tacet, consentit. – Хто мовчить, той погоджується.
5. Qui scribit, bis legit. – Хто пише, той двічі читає.
6. Qui quaerit, repĕrit. – Хто шукає, той знаходить.
7. Bis dat, qui cito dat. – Двічі дає той, хто дає швидко. Вислів належить Піблілієву Сіру (І ст. до н.е.), авторові збірки «Сентенцій», 245: Inopі beneficium bіs dat, qui dat celerĭter. – Двічі робить послугу бідному той, хто робить її швидко.
8. Nota bene! – Добре зауваж! Зверни увагу!
9. Divĭde et impĕra! – Поділяй і пануй! Походження вислову не з’ясоване. На нього натрапляємо у текстах італійського політика кінця XV – початку XVI ст. Мак’явеллі. Деякі вчені його автором вважають французького короля Людовіка ХІ (XV ст.), а інші – царя Філіппа, батька Олександра Македонського (IV ст. до н.е.).
10. Festīna lente! – Поспішай повільно! Латинський переклад грецького прислів’я σπεύδε βραδέως, яким користувався Октавіан Авґуст (31 р. до н.е.–14 р. н.е.), про що згадує Светоній (І ст. н.е.) у «Божественному Авґусті», 25.