У латинськiй мовi – 18 приголосних (consonantes). Бiльшiсть приголосних вимовляється як вiдповiднi звуки українського алфавiту. Зупинімося на тих, якi мають рiзне звучання залежно вiд позицiї у словi.
с – вимовляється, як українськi [ц] i [к].
c перед e, i, y, oe, ae, eu вимовляється, як [ц]:
centenarium [центенарiум] – центнер
cera [цера] – вiск
circŭlus [цiркулюс] – коло
cisterna [цiстерна] – пiдземне водосховище
citrus [цiтрус] – цитрусове дерево
cyclus [цiклюc] – цикл
cyaneus [цiанеус] – темно-синiй
cycnus [цiкнус] – лебiдь
cylindrus [цiлiндрус] – цилiндр, валок
caelum [целюм] – небо
caеremonia [церемонiя] – пошана, культ
coenobīta [ценобiта] – монах
coeptum [цептум] – початок
coetus [цетус] – зв’язок, збори
ceu [цев] – нiби
У рештi випадкiв c вимовляється, як український [к]:
color [кольор] – колiр
calor [кальор] – тепло
culmen [кульмен] – верхiвка, точка
cautio [кавцiо] – обережнiсть
calcium [кальціум] – кальцій
credo [кредо] – вiрю.
Вимова латинського звука «c», як український [ц] традицiйна в українськiй навчальнiй практицi. Встановлено, що в латинськiй мовi класичної епохи c в усiх позицiях звучало, як український [к]. Перехiд до звучання [ц] почався у ранньому середньовiччi.
g – вимовляється, як український [ґ] у словах ґрунт, ґудзик
gravĭtas [ґравiтас] – важкiсть, тягар
granum [ґранум] – зерно
gloria [ґльорiа] – слава
h – вимовляється приблизно, як український [г] у словах глина, огiрок:
hortus [гортус] – сад
habilĭtas [габiлiтас] – придатнiсть
k – вживається для позначення звука [к] i трапляється у декiлькох словах, запозичених з інших мов:
kalium [калiум] – калiй
Kaeso [Кезо] – Кезон, чоловiче iм’я
Kalendae [Калєнде] – Календи, перше число мiсяця
kefir [кефiр] – кефiр
kinesis [кiнезіс] – рух
l – вимовляється м’яко, як український [ль]:
lapis [ляпiс] – камiнь
lac [ляк] – молоко
littĕra [лiттера] – буква, літера
s – вимовляється здебiльшого, як український [с]:
subsidium [субсiдiум] – допомога, пiдтримка, субсидія
sequester [секвестер] – посередник
sal [саль] – сiль
| Примiтка. | У серединi слова мiж двома голосними (в iнтервокальнiй позицiї) або мiж голосною, з одного боку, i приголосним m або n, – з іншого, s вимовляється, як український [з]: petrōsus [петрозус] – кам’янистий lusor [люзор] – спiвець neoplasma [неоплазма] – новоутворення suspensio [суспензiо] – суспензiя |
| Nota bene! | S, що стоїть пiсля префiкса на початку кореня, вимовляється, як український звук [с]: designatio [десiґнацiо] – позначення consistentia [консiстенцiя] – консистенцiя Проте у префiксах dys-, des-, ex- s перед голосним читається, як [з]: dysenteria [дiзентерiа] – дизентерiя desinfectio [дезiнфекцiо] – дезинфекцiя exsaltatio [екзальтацiо] – радiсне збудження |
x – вiдповiдає українським словосполученням [кс] i [кз]:
radix [радiкс] – корiнь
lex [лекс] – закон
| Примiтка. | На початку слова мiж голосними x вимовляється, як [кз]: exĭtus [екзiтус] – кiнець exemplum [екземплюм] – приклад |
z – вимовляється, як український [з] і трапляється у словах грецького походження:
zona [зона] – зона, пояс,
zodiācus [зодiакус] – зодiак
zoon [зоон] – тварина
zephyrus [зефiрус] – захiдний вiтер
У словах негрецького походження z читається як [ц]:
zincum [цiнкум] – цинк
influenza [iнфлюенца] – iнфлюенца (один з видiв грипу).