ТРИНАДЦЯТЕ ЗАНЯТТЯ (Lectio TERTIA decĭma). ДІЄПРИКМЕТНИКОВІ ЗВОРОТИ

Labōre peracto quies iucunda est

Зробив діло, гуляй сміло!

ДІЄПРИКМЕТНИКОВІ ЗВОРОТИ

Функції дієприкметника

Дієприкметник у латинській мові виконує дві функції: 1) атрибу-тивну (participium coniunctum (attributīvum)); 2) предикативну (participium prae-dicatīvum).

У дієприкметникових зворотах вживаються дієприкметники тепе-рішнього і минулого часу: participium praesentis actīvi вказує на од-ночасну дію із дією присудка, participium perfecti passīvi – на попе-редню.

Дієприкметникові звороти можуть бути узгодженими та незалежними. Незалежний дієприкметниковий зворот виступає в орудному відмінку і називається аblatīvus absolūtus. Узгоджені дієприкметникові звороти (participium coniunctum та participium praedicatīvum) виступають у будь-якому відмінку, узгоджуються з підметом чи додатком у роді, числі та виконують дві функції: 1) розгорнутого означення; 2) розгорнутої обставини.

Рarticipium coniunctum (attributīvum)

Рarticipium coniunctum – дієприкметник або дієприкметниковий зворот, що виконує функцію простого чи розгорнутого означення і перекладається підрядними означальними реченнями або дієприкметниковими зворотами:

1. Puer, librum legens, frater est mei amīci. – Хлопець, що читає книгу, є братом мого друга.

2. Puella, interrogāta a magistro, mea soror est. – Дівчина, яку за-питав учитель, моя сестра.

Рarticipium praedicatīvum

Рarticipium praedicatīvum – дієприкметник або дієприкмет-никовий зворот, що виконує функцію простої чи розгорнутої обстави-ни часу, причини, допусту, умови, способу дії і перекладається під-рядними обставинними реченнями часу, причини, допусту, умови, способу дії або дієприкметниковими зворотами:

1. Ad Caesărem, bellum in Gallia gerentem, legāti multārum civitā-tum veniēbant. – До Цезаря, що вів війну у Галлії, прибували посли ба-гатьох общин.

2. Progressus septem milia passuum, imperātor castra posuit. – Полководець, пройшовши сім тисяч миль, розбив військовий табір.

Рarticipium coniunctum (attributīvum) та рarticipium praedicatī-vum за формою не відрізняються. Однак, у реченні виконують різні функції: рarticipium coniunctum (attributīvum) – функцію означен-ня, рarticipium praedicatīvum – обставини.

Орудний незалежний (самостійний)

Ablatīvus absolūtus

Ablatīvus absolūtus (орудний незалежний або самостійний) – це незалежний виокремлений дієприкметниковий зворот, який виконує у реченні функцію розгорнутої обставини часу, причини, допусту, умови, способу дії.

Він складається з двох частин, узгоджених між собою в орудному відмінку: іменника (субстантивованого прикметника чи займенника), який виконує функцію логічного підмета звороту, та дієприкметника, що є логічним присудком звороту. Зворот називається незалежним (absolūtus) тому, що іменник, з яким узгоджується дієприкметник, не залежить від жодного члена речення. У звороті вживаються два види дієприкметників: participium praesentis actīvi (дієприкметник теперішнього часу активного стану) для вираження одночасної дії з дією дієслова-присудка та participium perfecti passīvi (дієприкметник минулого часу доконаного виду пасивного стану) – для попередньої дії.

1. Рarticipium praesentis actīvi:

Romŭlo regnante bellum cum Sabīnis fuit. – Коли царював Ромул, була війна із сабінянами (За царювання Ромула була війна із сабінянами).

2. Рarticipium perfecti passīvi:

Imperātor hostĭbus victis in castra properāvit. – Коли вороги були переможені, полководець поспішив до військового табору (Після перемоги над ворогами полководець поспішив до військового табору. – Перемігши ворогів, полководець поспішив до військового табору).

Зворот аblatīvus absolūtus може вживатися без дієприкметника. В такому випадку до його складу входять:

1) два іменники: Cicerōne consŭle, coniuratio Сatilīnae reperta est. – За консульства Цицерона була розкрита змова Катіліни;

2) іменник та прикметник: Caesăre vivo Romāni multas victorias paravērunt. – За життя Цезаря римляни здобули багато перемог;

3) займенник та іменник (прикметник): Te auctōre hoc fecĭ-mus. – Ми зробили це під твоїм керівництвом;

4) тільки іменник або субстантивований дієприкметник: Auspicāto tribūni creāti sunt. – Після ворожби з лету птахів вибрали трибунів.

Перше слово виконує роль логічного підмета, друге – виступає іменною частиною логічного присудка звороту. Дієслівна частина складеного присудка відсутня, оскільки, дієслово “sum, fui, esse” не утворює дієприкметників, що входять до складу звороту.

Ablatīvus absolūtus перекладається:

1) підрядними обставинними реченнями (часу, причини, допус-ту, умови, способу дії);

2) віддієслівним іменником із прийменником;

3) дієприслівниковим зворотом, коли до складу звороту входить рarticipium perfecti passīvi та граматичний підмет в основній частині речення і логічний підмет у звороті один і той.

1. Bello Helvetiōrum confecto, totīus Galliae legāti ad Caesărem con-venērunt. – Після того, коли війна з гельветами закінчилась, посли всієї Ґаллії зійшлися до Цезаря (перекладається підрядним реченням часу);

2. Galli, nec portis urbis clausis, nec stationĭbus pro muris et portis disposĭtis, in urbem intraverunt. – Так як ворота міста не були зачинені і не були розміщені вартові перед стінами і воротами, ґалли увійшли в місто (перекладається підрядним реченням причини) ;

3. Omnĭbus rebus amissis, vir sapiens non desperāvit. – Хоч все майно було втрачене, розумна людина не зневірилась (перекладається підрядним допустовим реченням);

4. Te adiuvante opus celerĭter finiam. – Якщо ти допомагатимеш, я швидко закінчу роботу (перекладається підрядним умовним речен-ням).

Відкладні дієслова (Verba deponentia)

Відкладними називаються дієслова, які мають пасивну форму, а значення активне. Відкладні дієслова мають три основні форми: 1) praesens, 2) perfectum, 3) infinitīvus praesentis:

I. moror, morātus sum, ārі – зволікати;

II. vereor, verĭtus sum, ēri – боятися;

III. sequor, secūtus sum, sequi – переслідувати;

IV. orior, ortus sum, īri – виникати.

Відкладні дієслова мають деякі форми активного стану: рarticipium praesentis, рarticipium futūri та ін.

Відкладні дієслова відмінюються як звичайні, але у пасивному стані.

Напіввідкладні дієслова (Verba semideponentia)

Напіввідкладними називаються дієслова, які часи системи інфекта утворюють в активному стані, а часи системи перфекта – у пасивному, або навпаки:

gaudeo, gavīsus sum, ēre – радіти;

soleo, solĭtus sum, ēre – мати звичку;

confīdo, confīsus sum, ĕre – довіряти;

revertor, reverti, reverti – повертатись.

Неправильне дієслово eo, ii, itum, ire – йти

Особливістю відмінювання дієслова „ео” є те, що у часах системи інфекта перед приголосними виступає голосний основи „і”, перед голосними – „е”.

Praesens indicatīvі actīvі: Imperfectum indicatīvі actīvі:

Futūrum I indicatīvі actīvі: Perfectum indicatīvі actīvі:

Plusquamperfectum indicatīvі actīvі: Futūrum II indicatīvі actīvі:

Imperatīvus praesentis: i! – йди!, ite! – йдіть!

Infinitīvus praesentis: ire, iri.

Participium praesentis actīvі: iens, euntis.