При нереальному виді головне і підрядне речення вказують на дію неможливу, нереальну для здійснення тепер або у минулому.
Об’єкт (підмет) вказує на умову суб’єктивну, неможливу, нереальну для здійснення в теперішньому чи минулому часі.
Як у протасис, так і в аподозис вживаються часи умовного способу:
a) imperfectum coniunctīvi;
б) plusquamperfectum coniunctīvi.
Imperfectum coniunctīvi виражає дію неможливу, нереальну тепер. Він означає тривалу чи повторювану дію, протилежну дійсності у теперішньому часі, тобто вживається тоді, коли справжня дія була би виражена через praesens indicatīvi.
Іноді imperfectum coniunctīvi означає дію, протилежну дійсності у минулому часі, але тривалу чи повторювальну, тобто вживається там, де справжня умова була би виражена через imperfectum indicatīvi. Imperfectum coniunctīvi перекладається умовним способом недоконаного виду.
Plusquamperfectum coniunctīvi виражає неможливу, нереальну, недійсну дію в минулому.
Як у протасисі, так і в аподозисі plusquamperfectum coniunctīvi означає минулу дію недоконаного або доконаного виду, протилежну дійсності минулого часу, тобто, вживається там, де би справжня умова була виражена через perfectum чи plusquamperfectum indicatīvi.
У нереальному виді можливе вживання imperfectum coniunctīvi у головному реченні і plusquamperfectum coniunctīvi у підрядному.
Схема:
1. Si id credĕres, errārеs. – Якщо б ти повірив в це (тепер), ти б помилився.
2. Si id credidisses, erravisses. – Якщо би ти в це був повірив (тоді), то ти б помилився. (А насправді, ти в це не повірив і тому не помилився).
Приклади:
1. Plurĭbus verbis ad te scribĕrem, si res verba desiderāret ac non pro se ipsa loquerētur. – Я б написав тобі багато слів, якщо б сама справа вимагала слів і не говорила сама за себе.
2. Si tacuisses, philosophus mansisses. – Якщо б ти промовчав, то залишився б філософом.
3. Plures cecidissent, ni nox proelio intervenisset. – Багато б загинуло, якщо б ніч не перервала битву.