Правило наголосу. Наголос у латинськiй мовi падає на другий склад від кiнця слова, якщо голосний цього складу довгий, якщо ж вiн короткий, то наголос переходить на третiй склад від кiнця слова, незалежно вiд довготи чи короткостi голосного третього складу від кiнця слова.
Подiл на склади
Кількість складiв у словi залежить вiд кiлькостi голосних. У латинськiй мовi подiл на склади буває:
1) мiж двома голосними, наприклад:
praesidium [prae-si-di-um] – захист, засiдання
devalvatio [de-val-va-ti-o] – девальвацiя, зниження курсу грошей;
2) перед окремими приголосними, сполученням qu:
oeconomĭcus [oe-co-no-mĭ-cus] – господарський
maritĭmus [ma-ri-tĭ-mus] – морський
aquōsus [a-quo-sus] – водяний;
3) у групi з двох приголосних у серединi слова:
centum [cen-tum] – сто
inspector [in-spec-tor] – iнспектор, наглядач;
4) у групi з трьох приголосних, у серединi слова, мiж другим i третiм приголосним:
punctum [punc-tum] – крапка
sanctus [sanc-tus] – священний;
5) префiкс видiляється:
transformatio [trans-for-ma-ti-o] – перетворення, передавання
differentia [dif-fer-en-ti-a] – рiзниця, вiдмiннiсть.
Дифтонги i диграфи утворюють один склад:
Euclīdes [Eu-clī-des] – Евклiд
amoenĭtas [a-moe-nĭ-tas] – краса
Довгота i короткiсть складу
I. Правила довготи (Наголос на другому складi від кiнця слова)
1. Голосний довгий, якщо над ним стоїть знак довготи ( ˉ ) (природна довгота):
natūra [na-tū-ra] – природа
longitūdo [lon-gi-tū-do] – довжина.
2. Дифтонги i диграфи завжди довгi:
emphyteuta [em-phy-teu-ta] – орендатор
diaeta [di-ae-ta] – дiєта.
3. Голосний довгий за положенням, якщо вiн стоїть перед двома i бiльше приголосними:
fundamentum [fun-da-men-tum] – основа
instrumentum [in-stru-men-tum] – знаряддя.
4. Голосний завжди довгий перед приголосними х або z:
reflexus [re-fle-xus] – рефлекс
oryza [o-ry-za] – рис.
ІІ. Правила короткостi (Наголос на третьому складi від кiнця слова)
1. Голосний короткий, якщо над ним стоїть знак короткостi ( ˘ ) (природна короткiсть):
littĕra [lit-tĕ-ra] – буква
numĕrus [nu-mĕ-rus] – число.
2. Голосний перед голосним короткий:
obligatio [ob-li-ga-ti-o] – зобов’язання
praemium [prae-mi-um] – нагорода.
3. Голосний короткий перед h i сполученнями ch, ph, th, rh, sch:
contraho [con-tra-ho] – стягую
philosophus [phi-lo-so-phus] – фiлософ.
4. Голосний короткий перед сполученням нiмих приголосних iз плавними: b, p, d, t, c, g з l або r (bl, br, рl, pr, tl, tr, cl, cr, gl, gr, dl, dr):
cerebrum [ce-re-brum] – мозок
centimetrum [cen-ti-me-trum] – сантиметр.
Якщо довготу i короткiсть складу за положенням визначити неможливо, слiд звернутись до словника, де довгота позначається знаком ˉ, а короткiсть – ˘.
| Nota bene! | Запам’ятайте довготу та короткiсть деяких суфiксiв, що найчастiше вживаються в науковiй термiнологiї. |
Довгi голоснi у таких суфiксах: -āl-, -ār-, -āt-, -īn-, -īv-, -ōs-, -ūr-, ‑ūt-.
1. Суфiкси -āl-, -ār- найчастiше трапляються у прикметниках третьої вiдмiни iз закiнченням -is, -e:
vernālis, e – весняний
cellulāris, e – клiтинний.
2. Суфiкси -āt-, -ūt- найчастiше мають прикметники першої та другої вiдмiни iз закiнченням -us, -a, -um:
cognātus, a, um – спорiднений
cornūtus, a, um – рогатий.
3. Суфiкси -ōs-, -īv- трапляються як в iменниках, так i в прикметниках першої та другої вiдмiни:
viscōsus, a, um – вiскозний, клейкий
aestīvus, a, um – лiтнiй.
4. Суфiкси -īn-, -ūr- є як в iменниках, так i в прикметниках першої та другої вiдмiни:
Alpīnus, a, um – альпiйський
matūrus, a, um – стиглий.
Короткi голоснi у суфiксах: -ĭс-, -ĭd-, -ĭl-, -ĭt-, -ŏl-, -ŭl-.
1. Суфiкси -ĭс-, -ĭd-, -ĭt- властиві прикметникам першої та другої вiдмiни:
aromatĭcus, a, um – запашний
liquĭdus, a, um – рiдкий
disposĭtus, a, um – розташований.
2. Суфiкс -ĭl- трапляється у прикметниках третьої вiдмiни:
stabĭlis, e – постiйний, незмiнний
nobĭlis, e – знатний.
3. Iз суфiксами -ŏl-, -ŭl- утворюються звичайно iменники iз зменшувальним значенням:
alveŏlus – русло
cellŭla – клiтина
granŭlum – зерно.