У можливому виді головне і підрядне речення вказують на дію, що при певних умовах може або могла б здійснитись.
Об’єкт (підмет) вказує на умову, яка відноситься до майбутнього часу, але вона є суб’єктивна, можлива для здійснення. Мовець робить вигляд, що ця умова є бажаною і здійсненною при певних умовах у майбутньому.
В протасис і в аподозис вживаються два часи умовного способу:
a) praesens coniunctīvi;
б) perfectum coniunctīvi.
Praesens coniunctīvi виражає можливу дію недоконаного виду. Українською мовою перекладається умовним способом недоконаного чи доконаного виду.
Perfectum coniunctīvi виражає можливу дію доконаного виду, яка передує дії, що передається через praesens coniunctīvi. Українською мовою перекладається умовним способом доконаного виду.
При modus potentiālis coniunctīvus виконує функцію coniunctīvus potentialis.
Схема:
1. Si id credаs, errеs. – Якщо б ти в це вірив, ти б помилявся.
2. Si id credidĕris, erravĕris. – Якщо би ти в це повірив, ти б помилився.
Приклади:
1. Popŭlus, si tecum congrеdiātur et si unā loqui voce possit, haec dicat. (Cic.) – Народ, якщо зійдеться з тобою і якщо зможе сказати одним голосом, то скаже таке.
2. Si quidem, hercle, mihi regnum detur, nunquam id potius persĕquar. (Plaut) – Якщо ж навіть, клянусь Геркулесом, мені дається влада (царство), то я б ніколи більше не її добивався.
3. Ego quoque didicĕrim libentius, si quid attulĕris, quam te reprehendĕrim. – Я теж би вчився охочіше, якщо б ти приніс це раніше, ніж я в тебе вимагав.