Мова

П’ЯТЕ ЗАНЯТТЯ (LECTIO QUINTA) Третя відміна (Declinatio tertia) Загальна характеристика третьої відміни

ЛАТИНСЬКА МОВА (для неспеціальних факультетів) / Ревак Н.Г., Cулим В.Т.

Homo locum ornat, non locus homĭnem Людина прикрашає місце, а не місце – людину

Третя відміна – найбільша і найпоширеніша серед усіх відмін латинської мови. У ній представлені іменники та прикметники трьох родів: чоловічого, жіночого та cереднього з різними основами та різними закінченнями в nominatīvus singulāris, а в родовому відмінку однини спільне закінчення -is. Історично в третій відміні об’єднались два типи основ: на приголосний звук і на голосний -і. Слова першої групи утворюють третю приголосну відміну, слова другої групи – третю голосну відміну. До окремої групи (третьої мішаної відміни) входять слова з основою на -ĭ, що зазнали впливу приголосної відміни.

Різноманітність закінчень у Nоm. sіпg. пояснюється існуванням двох способів творення цієї відмінкової форми – сигматичного (тобто за допомогою s) й асигматичного (без s).

1. Основи, що закінчуються на -c, -g, -t, -d, утворюють сигматичний номінатив:

Nom. sing.Gen. sing.основа
rex
lux
civĭtas
palus
reg-is
luc-is
civitāt-is
palūd-is
reg- (rec + s > rex)
luc- (luc + s > lux)
civitāt- (civitāt + s > civĭtas)
palūd- (palūd + s > palus)

2. Основи на -1, -r, -n, -s утворюють асигматичний номінатив:

Nom. sing.Gen. sing.основа
consul
victor
flumen
flos
consŭl-is
victōr-is
flumĭn-is
flor-is
consŭl-
victōr-
flumĭn-
flor-

Оскільки основа іменників третьої відміни здебільшого не збігається із називним відмінком однини, то слід запам'ятовувати дві форми – nomіnаtīvus і gеnеtīvus singulāris. За формою gеnеtīvus singulāris можна визначити практичну основу іменника, відкинувши закінчення -is:

Nom. singGen. singоснова
homohomĭnishomĭn-
radixradīcisradīc-
regioregiōnisregiōn-
tempustempŏristempŏr-

У словнику іменники третьої відміни записуються за загальним правилом, тобто у nomіnаtīvus і gеnеtīvus singulāris, але у gеnеtīvus singulāris звичайно вказується не тільки закінчення -is, а й останній склад основи: functio, ōnis, f – функція; latus, ĕris, n – сторона тощо. Якщо основа у nomіnаtīvus і gеnеtīvus singulāris однакова, то в словнику вказується тільки закінчення родового відмінка -is: vallis, is, f – долина; nubes, is, f – хмара.

Таблиця відмінкових закінчень третьої відміни:

ЧислоSingulārisPlurālis
Casusрідрід
mfnmfn
Nom.-s (-x) або нульове-s (-x) або нульовенульове-es-es-a, -ia
Gen.-is-is-is-um
-ium
-um
-ium
-um
-ium
Dat.-i-i-i-ĭbus-ĭbus-ĭbus
Acc-em-em=Nom.-es-es-a, -ia
Abl.-e, -i-e, -i-e, -i-ĭbus-ĭbus-ĭbus
Voc.=Nom.=Nom=Nom.=Nom.=Nom.=Nom.

Основа переважної більшості іменників третьої відміни закінчується на приголосний і невеликої групи – на голосний. У третій відміні виділяється група іменників, які при відмінюванні майже в усіх відмінках (окрім gеnеtīvus plurālis) мають такі самі закінчення, як і слова з основою на приголосний і тільки у gеnеtīvus plurālis – як іменники з основою на голосний. Цей різновид третьої відміни називається мішаним.

Отже, третя відміна умовно поділяється на три групи: приголосну, голосну і мішану.

Різницю у відмінкових закінченнях приголосної, голосної і мішаної груп іменників третьої відміни наочно ілюструє таблиця:

ГрупаВідмінки
Abl. singGen. plurNom., Acc., Voc. plur. (середній рід)
приголосна-e-um-a
голосна-i-ium-ia
мішана-e-ium-a