Звуки поділяються на голосні (vocāles) і приголосні (consonantes). У латинській мові є 12 голосних звуків: шість довгих [ā, ē, ī, ō, ū, yˉ ] та шість коротких [ă, ĕ, ĭ, ŏ, ŭ, ў], які відповідають шістьом буквам a, e, i, o, u, y. Для позначення довготи і короткості прийнято надрядкові знаки: ˉ (знак довготи), ˘ (знак короткості). За свідченням римських граматиків, на вимову довгого голосного потрібно вдвоє більше часу, ніж для короткого.
а – вимовляється вiдкрито, як український [a]:
arma [арма] – зброя
acĭdum [ацiдум] – кислота
е – вимовляється твердо, як український [е]:
ego [еґ о] – я
erudītus [ерудiтус] – освічений
i – позначає голосний звук [і] та приголосний звук [й]:
для позначення голосного вимовляється, як український [i]:
ignis [iґнiс] – вогонь,
для позначення приголосного вимовляється, як український [й] у двох випадках:
а) на початку слова або складу перед голосним:
ianua [йануа] – дверi
iniuria [iнюрiа] – несправедливiсть
coniunctio [кон’юнкцiо] – сполучник
б) у серединi слова мiж двома голосними:
maior [майор] – бiльший
maiālis [маялiс] – травневий
о – вимовляється, як український [о]:
orīgo [орiґо] – походження
ortus [ортус] – схiд
u – вимовляється, як український [у]:
urbs [урбс] – мiсто
unus [унус] – один
у – вимовляється, як український [i] i вживається у словах грецького походження:
pyrămis [пiрамiс] – пiрамiда
synthĕsis [синтезіс] – набiр, комплекс, синтез.