Упорядкованість суспільного життя та організованість соціальної поведінки індивіда, взаємність та злагода, або ж, навпаки, обумовлені не тільки правовими нормами та моральними цінностями, але й соматично-прегнантними характеристиками.
Соціальний порядок як продукт влади, яка монополізувала засоби примусу, щоб залучити людей до узгоджених соціальних дій використовує тілесно-чуттєву суб'єктивність індивіда. Для досягнення соціального порядку влада використовує в своєму арсеналі цілий комплекс тілесних практик. Тіло соціального суб'єкта стає чітко «поміченим» існуючими відносинами влади, яка прагне виключити в індивіді всі помисли, віру, совість, розум, іншими словами, виключити «дух», залишивши рівень тілесного Функціонування в його природній даності.
Людина як тілесна істота здатна пристосовуватись, змінюватись під впливом почуття небезпеки або страху, гніву, голоду, болю та інших форм чуттєвості і тим самим мимоволі здатна коректувати свою поведінку, підпорядковуючись соціальним зразкам порядку.
Соціальний порядок підтримується владою, яка використовує тілесні покарання, де присутні символічний тип примусу з боку держави, а влада із зовнішнього примусу, застосування фізичних дій переходить до внутрішнього примусу, де поряд з тілом впливає і на психіку.
Тенденція свідомості до чіткості, упорядкованості визначається у прегнантній сфері, де серед гештальтякостей увагу звертають на себе фізіогномічні характеристики, такі, як характер, мораль, зовнішній вигляд, настрій і т.п., що проявляються в таких рисах, як радісний, спокійний, гордий, похмурий, вороже налаштований, сильний, вразливий, буйний, скандальний і т.ін.
Соціальний порядок, обумовлений душевним станом людини, досягається механізмами примусу в найрізноманітніших формах і здійснюється вже не тільки безпосередньо через тіло індивіда, яке піддають суто фізичним покаранням і використовують прості засоби і методи тілесних покарань: легальний апарат влади, військо, поліцію, суд і т.п., але і механізмами маніпуляції тілесними символами і знаками, які може прочитати кожний член суспільства.
Тілесні покарання поряд з безпосередньою метою - дії на звинувачуваного - носять ще й символічний характер, тому що як мінімальне покарання для нього може виявитись максимальним для іншого, який спостерігає і може уявити побачене на собі. І не випадково, в багатьох культурах тілесні покарання здійснювались привсенародно на повчання і приклад іншим. Використовувались інсценування страти як форми символічного покарання, де все було підготовлене як в проекті страти, але не було проголошено лише останнє слово. «Власть понимала толк в театральных эффектах», - відмічає І. Волгін, описуючи публічну смертну кару через повішання, яку практикували в царській Росії часів Достоєвського[1]. В результаті процедур примусової дії на тіло відбувається подвійний вплив не тільки на тіло, але й на душу. Покарання на соматичному рівні потрапляють в область ментальної сфери і впливають на формування мислення.
Тілесні покарання виявляють гранично опосередкований тип соціального панування і особливий ракурс взаємозв'язку тіла, душі і влади: дисципліноване тіло породжує дисципліновану душу, яка в свою чергу, зсередини, а не примусово ззовні, сковує тіло дисципліною. А отже, відбувається одночасна дія механізмів владного примусу, соціального нормування, з одного боку, та індивідуалізації - з другого. Досягнення соціального порядку через індивідуалізацію характерно для всього ряду відносин, які складаються між людьми в суспільстві.
В сучасному типі держави криється складна комбінація індивідуалізації і тоталізуючих процедур в межах владних структур. Влада, історично змінюючись, змінює форми і методи управління людиною за допомогою її власного тіла і тим самим втручання в найінтимніші сторони її індивідуального
буття. XX століття принесло інші засоби насилля і ввело в практику більш витончені способи покарання людини, які зачіпають її психіку і свідомість. Такі види психічних розладів як іпохондрія, істерія, шизофренія, різні фобії змушують людину займати специфічне положення відносно навколишнього світу. Особливості поведінки особистостей маргінального типу, серед яких пасивність, або ж, навпаки, агресивність, аморальність і т.д. проявляються як на рівні міжособистісних відносин, так і на рівні передбачуваності в діях людей і стані соціального порядку.
--------------------------------------------------------------------------------
[1] Волгин И. Последний год жизни Достоевского. - М., 1986