Соціальні трансформації як моменти якісного оновлення і розвитку людського суспільства складають важливу закономірність всесвітньої історії. Україна на рубежі XX - XXI століть переживай саме такий історичний етап. Ця обставина обумовлює посилений науковий інтерес до різних аспектів загальнолюдського й українського досвіду соціальних трансформацій.
Однією з актуальних проблем цього досвіду є співвідношення соціальних трансформацій з правом, цінність якого набула значення головної (поряд з демократією) засади конституційного ладу сучасних розвинутих держав. Прагнення до побудови правової держави зафіксоване і в Конституції України 1996 р.
Світовий досвід розв'язання проблеми взаємозв'язку права і соціальних трансформацій демонструє два основних концептуальних підходи залежно від розуміння самого права. За одним із них, що розглядає право як недержавне автономне явище («природньоправова», «психологічна», «соціологічна» школи права) з підпорядкованою йому як допоміжний засіб державою, критерієм взаємозв'язку права і соціальних трансформацій є відповідність останніх позалюдським законам Природи, Бога, космічного Розуму. Відповідно, в рамках цього підходу людство розпочало з революційних методів епохи буржуазних трансформацій XVI-XIX століть в Європі та Америці і антиколоніальних трансформацій XX ст. в Азії та Африці.
Революції, зокрема, полягали в протиставленні природнього права людини позитивному державному праву феодальних монархій і метрополій, руйнуванні останнього і створенні натомість нового позитивного права на основі ліберальних стандартів природнього права.
В результаті набутого досвіду ліберальні революціонери-романтики поступово інтегрувалися зі своїми ошшентами-контрреволюціонерами консерваторами та позитивістами в усвідомленні загального висновку, що «революційне право» в соціальних трансформаціях надто дорого коштує, оскільки провокує громадянський хаос і багатократно збільшує порушення природніх прав людей. Таке усвідомлення породило теоретичні конструкції XIX століття в Європі про конституційне право як, по-перше, поєднання автономного природного права з правом позитивним, державним і, по-друге, конституційно-правовий механізм соціальних трансформацій. Механізм базувався на принципі правонаступництва і центральне місце в ньому посідала правова держава. Практика реалізації конституційно-правового механізму соціальних трансформацій розвинутими країнами світу в XX столітті виявила його значний гуманістичний потенціал, проте, тільки у власному елітному колі держав, що його застосовували.
Другий концептуальний підхід до проблеми взаємозв'язку права і соціальних трансформацій сформувався в надрах позитивістського пра-ворозуміння, відомого ще з вчення древньокитайських легістів. Суть концепції полягала в тому, що немає права без і поза держави, а є лише одне істинне право - державне, і воно тримається на її силі над людьми. Оскільки ж державна сила, як з'ясував марксизм, здебільшого зводила в закон вузькоегоїстичні, а не загальнонародні інтереси, остільки прово-ковані цією суперечністю різні форми народного спротиву неминуче вели до таких соціальних трансформацій - революцій, в яких право взагалі Ігнорувалося (в його позитивно-державницькому розумінні). Натомість висувалося право сильного. З висновку про насилля як основний інструмент і право в соціальних трансформаціях послідувала марксистська теоретична конструкція пролетарського класового насилля - права над буржуазним задля завоювання державної влади і використання її для такої соціальної трансформації, яка, зокрема, передбачала ліквідацію в перспективі самої держави і права, що уособлювали насилля над народом, та заміну її комуністичним співжиттям всесторонньо і гармонійно розвинутих людей.
Досвід реалізації марксистського механізму взаємозв'язку права і соціальних трансформацій зрештою виявив, що відношення до права як інструменту соціального насилля породило своєрідну силу «народної бюрократії», вузькоегоістичні інтереси якої звели нанівець комуністичний задум соціалістичних революцій - трансформацій.
Пострадянські країни, в тому числі Україна, нині звертаються до західного досвіду конституційно-правового механізму соціальних трансформацій в напрямку утвердження демократії і відповідальності держави перед людиною. Проте, ці локальні соціальні трансформації на рубежі ХХ-ХХІ століть накладаються на новітню світову соціальну трансформацію.
Глобалізація співжиття людства в усіх основних його сферах - економічній, соціальній, політичній і духовній - поставила до розгляду і розв'язання соціальну трансформацію у відносинах елітної групи країн «золотого мільярду» з усіма іншими країнами, за рахунок яких забезпечується «золоте» життя еліти. Однією з важливіших проблем наступної трансформації є її взаємозв'язок з правом в аспекті поєднання моделі конституційного права суверенних держав, що забезпечує лише національні інтереси, зі світовим (наднаціональним) правом. ООН, можливо, претендує на відповідну глобальній соціальній трансформації модель права. З нею конкурує інша модель в дусі пережитого людством досвіду - права сильного - в особі США, НАТО.
Вибір за людством. І Україні в цьому виборі також необхідно знайти свої місце.