Соціальну ефективність права можна визначити як міру цільових можливостей реального впливу права на характер і стан соціальних відносин та на їх зміни. Ключовими поняттями в цьому визначенні є «право», «міра» і «можливість». Під поняттям «право» в суспільній свідомості розуміється виправдана, обгрунтована свобода або можливість поведінки, що визнаються суспільством.
Міра відбиває єдність і взаємозалежність кількісного і якісного аспектів в процесі розвитку певних явищ. Завдяки якості дані явища відрізняються від інших, а кількість характеризує сукупність цих явищ, тобто тих, в яких втілені саме такі якісні характеристики.
Якщо виходити з європейської традиції підходу до сутності права, а значить, і до проблеми його ефективності, то методологічними засадами такого підходу є, по-перше, поняття волі особистості як абсолютного виразу права, а, по-друге, погляд на кожне правове явище як на прояв певної соціальної доцільності. Обидві ці засади фактично є двома характеристиками єдиного нерозривного явища - правової дії, спрямованої на певний соціальний результат. Щоб воля особистості могла стати реальністю, повинна існувати реальна сфера свободи особистості. Такою сферою є власність, тобто річ, що підкорена у своєму соціальному призначенні людській волі. З огляду на особистість справжнє значення власності полягає не стільки в здатності задовольняти якісь потреби, скільки в тому, що вона надає особистості соціального змісту. Більш того, за висловом Гегеля, лише «у власності особистість виступає як розум».
Право є соціальне ефективним лише тоді, коли воно здатне чинити дієвий опір неправу. До того ж не тільки тоді, коли неправова дія уже відбулася, а й на тому етапі, колі така можливість лише зароджується. Тому цілком слушним було б оцінювати, наприклад, ефективність правових актів з огляду і на те, виникнення і розвиток яких негативних соціальних процесів вони нейтралізували.
Проблему оцінки соціальної ефективності права слід вирішувати, починаючи з цілі як основоположного ключового поняття ефективності. Атрибутивною ознакою соціальної ефективності права, як уже зазначалось, є рівень реалізації прав людини і впливу цього рівня на стан соціальних відносин, до яких вона включена. Із цього випливає, що реалізацію прав людини, як суб'єкта соціальних відносин, можна вважати абсолютною оціночною метою права. Всі інші різновидності мети є похідними від неї або сходинками до її досягнення. Саме подібна мета надає соціального змісту будь-якому поняттю, пов'язаному з соціальною ефективністю права та його оцінкою. Таке цілеполягання, а також здатність визначити рівень досягнення цієї мети і лежать в основі оціночної природи соціальної ефективності права.
Проблемою, з вирішенням якої починається науковий підхід до аналізу і оцінки соціальної ефективності права, є проблема критеріїв ефективності. Під критеріями соціальної ефективності права розуміються такі ознаки правових дій, спираючись на які можна зробити оцінку і винести судження про стан та зміни тих соціальних відносин, що знаходилися під впливом цих дій. Безпосереднім джерелом саме таких оціночних критеріїв соціальної ефективності е ті форми, через які виявляє себе соціальна ефективність права як соціальний феномен. До них слід віднести: вплив на правову соціалізацію тих членів суспільства або соціальних прошарків, на яких розраховані дані правові дії (особливо - на ціннісні мотиви поведінки людей в процесі правової комунікації, соціальні мотиви примусової необхідності правового спілкування), а також вплив на характер і ступінь розповсюдження не визначених, але діючих правових мотивів; рівень соціальної органічності правових принципів або правових дій з точки зору реалізації прав і свобод людини; економічність, тобто здатність забезпечити соціальну ефективність оптимально необхідними людськими, матеріальними, фінансовими ресурсами; соціальна доцільність, під якою розуміється здатність правового припису або правової дії забезпечити соціальну злагоду, сприяти зменшенню соціальної напруги, відкрити можливості подальшого розвитку соціальних відносин.
Після визначення критеріїв, за якими має здійснюватися підхід до соціальної ефективності права, наступним кроком оціночного підходу до соціальної ефективності права постає питання про показники ефективності. Під показниками соціальної ефективності права розуміються такі взаємозв'язки між соціальними явищами і процесами, які виступають як інструмент оцінки того стану конкретних соціальних відносин, який сформувався під впливом певних правових дій.
Найбільш доцільною формою показникових величин можуть бути соціальні наслідки функціонування права. Соціальні наслідки - це будь-які зміни соціального характеру, що відбуваються в суспільстві під впливом права.
Послідовність аналізу соціальної ефективності права в загальній формі має такий вигляд.
Перший етап: а) дослідження тих проблем, що визначили необхідність правових актів і дій; б) визначення соціальних адресатів правових дії; в) вибір і ранжування критеріїв ефективності.
Другий етап: а) вияв «дерева соціальних цілей» правової норми або дії, співвідношення цілей з соціальними і правовими цінностями; б) оцінка правових і соціальних можливостей реалізації кожної із складових частин «дерева цілей».
Третій етап: побудова стосовно досліджуваного випадку системи показників соціальної ефективності права на основі переведення кожного із узагальнених показників соціальної ефективності в більш конкретні.
Четвертий етап: а) збирання конкретної соціологічної інформації по кожному із визначених показників соціальної ефективності в їх конкретній трактовці; б) групування отриманих даних для характеристики соціальної ефективності права у відповідності з критеріями станів соціальної дійсності - вихідного (того, що був до прийняття правового припису), фактично існуючого в момент аналізу, бажаної.
П'ятий етап: а) аналіз і оцінка фактичного стану соціальної ефективності по кожному із її показників; б) порівняння фактичних наслідків з бажаними (що визначаються метою правового акту або правової дії) по кожному із показників ефективності.
Шостий етап: а) формулювання практичних висновків із наслідків аналізу щодо кожного з критеріїв ефективності; б) перевірка в разі потреби практичних висновків і рекомендацій за допомогою спеціальних експертиз або соціально-правового експерименту.