Сучасні посттоталітарні країни, зокрема і Україна, переживають один із найдраматичніших періодів своєї історії. Цей період характеризується загостренням соціальних протиріч у всіх сферах життя суспільства, виникненням на їх основі різноманітних і надзвичайно гострих конфліктів: страйків, зіткнень на міжнаціональному ґрунті, міжрегіональних і міждержавних конфронтацій. Суспільству доводиться платити за загострення соціальних протиріч високу ціну: їх наслідком стали людські жертви, найгостріша економічна криза, політична нестабільність. Тому перехідні посттоталітарні суспільства об'єктивно зацікавлені у формуванні передумов для прискорення переходу до цивілізованих форм розв'язання протиріч, конфліктів, включенні їх до процесу саморегулювання і самофункціонування соціальної системи. Це надзвичайно складне завдання пов'язане, на думку автора, зі створенням правових механізмів розв'язання протиріч, які оптимально відповідають умовам перехідного суспільства.
Під механізмом розв'язання соціальних протиріч можна розуміти механізм раціоналізації дій суб'єктів соціальної системи в певній сфері за посередництвом законів, моральних, релігійних і культурних норм, правил, традицій, політичної і економічної доцільності. Механізм розв'язання протиріч у конкретній соціальній системі має складну, ієрархічну структуру, свої специфічні методи, прийоми і засоби в політичній, економічній, ідеологічній, правовій та інших підсистемах, тому правильніше говорити про сукупність тісно пов'язаних і взаємодіючих механізмів розв'язання (регулювання) протиріч в соціальній системі. Звідси виникає проблема модифікації механізму розв'язання протиріч.
Основними модифікаціями механізму розв'язання протиріч є політичні і правові інститути, мораль, релігія, культура, традиції, звичаї і т.ін. Щд час виконання своїх функцій, ці інститути взаємодіють, створюють своєрідну систему регуляторів, які дозволяють підтримувати суспільний порядок, соціальну згоду між суб'єктами суспільства, поєднувати їхні різноманітні інтереси і потреби.
Оскільки системи політичної влади (або політичні системи, режими) в сучасному суспільстві різноманітні (розрізняють демократичні системи, ліберальні, авторитарні, тоталітарні, перехідні та ін.), то логічно припустити, що кожній політичній системі притаманні свої специфічні механізми розв'язання протиріч, які опосередковуються ідеологічними настановами правлячої верстви, панівним способом виробництва, рівнем відкритості або закритості суспільства, характером соціальних зв'язків (пластичні або ригідні), рівнем легітимності режиму тощо.
Порівняння двох типів механізмів розв'язання соціальних протиріч - тоталітарного і демократичного - дозволяє зробити висновок про їхню несумісність, а отже, неможливість швидкого переходу від одного типу до іншого. Тому особливості формування механізмів розв'язання протиріч в перехідних системах пов'язуються, перш за все, з труднощами перетворення деструктивних механізмів, притаманних тоталітаризму в правові, консенсусні механізми, які переважають у демократичному суспільстві, а також із браком досвіду, культури розв'язання конфліктів у перехідному суспільстві, відсутністю в ньому легітимних технологій розв'язання багатьох протиріч. Тут, під правовими механізмами розв'язання протиріч, розуміються механізми розв'язання протиріч, які функціонують на основі типових угод, законів, статутів та ін.
У той же час проблема створення правових механізмів розв'язання протиріч і конфліктів стоїть в перехідних суспільствах найбільш гостро. Старі норми і правила врегулювання конфліктів вже втратили свою легітимність, а нові ще не встановилися, не стали стереотипними. Тому будь-які дії влади з розв'язання гострих соціальних протиріч, як правило, зустрічають у суспільстві різку критику. Наприклад, незастосування вищої міри кримінального покарання проти вбивць і насильників розцінюється в суспільстві як м'якотілість і небажання боротися з тяжкими злочинами, а застосування, як жорстокість, порушення принципів гуманізму, норм міжнародного права. Досить часто носіями цих поглядів, що взаємовиключають один одного, можуть виступати одні й ті самі особистості.
Дослідження досвіду трансформації країн, що вже вирішували задачі переходу від тоталітаризму до демократії, дозволяє зробити висновок про те, що відсутність ефективних правових механізмів розв'язання протиріч є однією з найважливіших причин їхньої еволюції в напрямку до авторитаризму або хаосу. Формування таких ефективних правових механізмів пов'язується, передусім, з їхньою оптимізацією.
Під оптимізацією правових механізмів розв'язання протиріч можна юзуміти приведення їх у такий стан, який дозволяє виконувати їм головні функції найбільш ефективно відповідно до критерію оптимальность
Критерієм оптимальності може служити рівень соціальної ентропії в соціальній системі, який визначається сукупністю різних емпіричних методів.
Оптимізація конкретного механізму розв'язання протиріч передбачає вироблення таких технологій соціальної діяльності для розв'язання протиріч, у рамках яких ця діяльність давала б максимальний результат. Це можливе за умови, коли форми і методи узгодження протилежних інтересів (тобто розв'язання протиріччя) відповідають характеру конфліктної взаємодії (тобто протиріччю).
Головними напрямами оптимізації правових механізмів розв'язання протиріч у перехідних процесах є: інституціалізація протиріч і конфліктів, їх легітимація, державне регулювання соціальних процесів, структурування конфліктних груп, соціалізація, створення умов для формування громадянського суспільства, правової держави тощо.
Важливим напрямком по оптимізації правових механізмів розв'язання протиріч в перехідний період є створення умов для формування демократичної, правової, соціальне орієнтованої держави, головними якісними характеристиками якої є: відкритість, плюралістичність, високий ступінь організації, певний ступінь надмірності, можливість вертикальної і горизонтальної мобільності, наявність оптимальної композиції зворотних зв'язків і деякі інші. Саме досягнення певного значення цих якісних характеристик і означає завершення трансформації, тобто перехід від тоталітаризму до демократії.