Суспільство утворюється для задоволення різноманітних усвідомлених потреб людей, що детермінуються природою людини. Тому дуже важливо знати механізм природи самої людини, формування її потреб, цінностей, щоб створити максимально такі відносини в суспільстві і такі інституції, які б дали змогу людині реалізувати саму себе і своє призначення. Сьогодні перед людиною і суспільством актуалізується проблема створення аналогічної системи цінностей та етичного кодексу. На цьому наголошували С. Хантінгтон у роботі «Зіткнення цівілізацій» та В. Гаврилішин у своїй доповіді Римському клубові.
Стабільність соціального життя полягає в установленні певної рівноваги між спробами членів суспільства реалізувати свої цінності. Право виступає засобом реалізації цінностей людського життя і суспільства. Головною метою права є забезпечення стабільності, упорядкованості та гармонії у взаємостосунках між людьми.
В цьому аспекті підвищується значення розвинутості взаємовідносин у громадянському суспільстві, оскільки саме суспільство формує державу. Громадянське суспільство найвище за все ставить цінності людської свободи. Це сфера спонтанного самовияву вільних індивідів і добровільно сформованих асоціацій та організацій громадян, яка збезпечена необхідними правовими нормами від прямого втручання і свавільної регламентації діяльності цих громадян органами державної влади. Відносини між громадянами та їх асоціаціями регулюються чинним законодавством, нормами моралі, традиціями тощо. Держава виконує притаманні їй і чітко окреслені законом функції, не втручаючись в приватне життя громадян, спрямовуючи свої зусилля на гармонізацію відносин в суспільстві, створюючи найбільш сприятливі умови для розвитку всіх сфер суспільного життя.
Існуюча протилежність ознак і цінностей громадянського суспільства та держави зумовлює потребу цих інституцій одна в одній. Це органічні складові збалансованої соціальної цілісності життя людини, нерозривні домінанти суспільного буття. Нормальне функціонування цивілізованої демократичної країни передбачає чітке розмежування принципів і функцій
держави та громадянського суспільства. Найголовнішими цінностями, що визначають гармонічне існування людини і суспільства, виступають свобода, справедливість, рівність, осягнення достатку і благополуччя, їх реалізація є засобом упорядкування життя суспільства як єдиного організму. Досягнення їх можливе лише у зв'язку з відносинами з іншими людьми.
Характер таких відносин залежить від становища особи в суспільстві. Згідно з запропонованою Б. Гаврилішиним класифікацією, виділяють'три основніих типи цих відносин: індивідуалістично-конкуренційний, егалітарно-колективістський та групово-кооперативний.
Який же з цих видів відносин має найбільший сенс при утвердженні цінностей гармонійного співіснування людини і суспільства?
Індивідуалістично-конкуренційний тип формував сильний індивідуалізм, впевненість в собі, прагматизм, мобільність, честолюбство, прагнення до успіху, наполегливість і конкурентоспроможність. Основна мета існування людини полягала у реалізації самої себе і забезпечення собі «потойбічного» життя за рахунок власних зусиль. Цей тип найбільш притаманний англосаксонському світові.
Егалітарно-колективістський тип відносин базується на пануванні колективних вартостей, людина розглядається як частина, член колективу, громади. Цей тип спирається на примат інтересів колективу, класу робітників, груп трудящих. Передбачалось розчинення особи в колективі, верховенство колективістських цінностей, загальна рівність, спільне використання власності. Держава повністю регламентує і життя суспільства, і все суспільне життя особи. Такі відносини довгий час існували в нашій недалекій історії та продовжують існувати в ряді країн.
Групово-кооперативний тип спирався на погляди, що людина - частина суспільства і природи, з якими вона має бути у гармонії. Сенс її існування втілений в суспільстві, основні інститути - це сім'я, виробничий колектив, товариство, суспільна велика група. Кожна людина повинна знати своє місце в структурі суспільства, жити у відповідності своїх громадських обов'язків, добровільно підпорядковуватись груповим або суспільним цілям. Ця система цінностей вимагає стриманості, а не прагнення самореалізації понад усе, пристосування до суспільних вимог, а не крайнього індивідуалізму, вміння йти на компроміс заради стабільного суспільства, терпіння. Такий тип відносин (який вбачається в ряді азіатських країн, Японії, в європейських країнах - Німеччині, Швеції і відображається у схильності до свідомої дисципліни, групової згуртованості), ця система цінностей в межах реалізації прагнень людини і суспільства є на сьогоднішній день найбільш оптимальною. В межах розвинутих демократичних держав, де існують традиційно сформовані громадянські суспільства, цінності виступають засобом правової регуляції соціальних взаємовідносин.