Класична культура філософування, яку ми успадкували від доби Нового часу сформувала цілком визначені теоретичні уявлення про можливості свободи і шляхи її реалізації: вільний від зовнішнього примуса і від авторитетів суб'єкт, що удосконалює власний розум; громадянин як носій цивільних прав і свобод у правовій державі; вільне людство в процесі його культурно-історичної творчості. І усе ж є підстави стверджувати, що тільки починаючи із геніального проекту І. Канта, який получив назву «практична філософія», проблема свободи знаходить новий зміст. Піднявши свободу до вищих щаблів людського відношення до світу, практична філософія тим самим ставить на порядок денний необхідність експлікації суті такої ситуації, де свобода стає невід'ємним компонентом її базової структури. Висування і захист Кантом тези про те, що благо і призначення держави - у досконалому праві, а устрій і режим мають максимально відповідати принципам права, дають підстави вважати Канта одним з родоначальників концепції правової держави.
Проблемний простір правової свободи є багатовимірним і неозорим. Ми зупинимося лише на одному вимірі: взаємодії.демократична і ліберальна свободи. Мається на увазі, що демократична свобода прагне надати кожному можливість брати участь у формуванні державної волі, а ліберальна свобода передбачає якомога більший простір для безперешкодної самореалізації.
Науковий аналіз будь-якої проблеми припускає попередню проблема-тизацію в середині обраної галузі дослідження, що, зокрема, неможливо без деякої реконструкції процесів зародження й оформлення проблеми. Вже Арістотель вчив, що «свобода» означає, з одного боку, поперемінне з іншими брати участь у владі, з іншого - можливість жити згідно зі своїми бажаннями. Тобто, невід'ємною складовою свободи, на думку Арістотеля, є можливість по-перше, поперемінне керувати і бути керованим, а по-друге, людина має жити так, як бажає. «Цей момент приводить у дію принцип, згідно з яким не слухаються, де можливо, або слухаються лише тих, кого навперемінно вибирають, і стверджує в цьому відношенні постулат рівної свободи для всіх»[1, С. 381].
Разом з тим, є дуже поширеною думка про протистояння демократичного принципу свободи ліберальному. Так, такі видатні вчені, як Г. Радбрух, А. Токвілль, С. Мілль та ін. здебільше розглядають ліберальну та демократичну свободи як взаємовиключні. Зокрема, Г. Радбух писав: «Тут більшість, там - свобода; тут - державно-громадянська свобода, там - громадянська свобода; тут - гарантовані державою політичні правові свободи, там - незалежні від держави природні права...» [2, С. 187].
Дійсно, як засвідчує історія, результатом впливу лібералізму на соціальні стосунки може статти крайній індивідуалізм, ідеал якого найбільш повно сформувався в англосаксонських країнах, особливо в СІЛА. Тут індивідуалістичний ідеал починає панувати над іншими, розглядатися не просто як один з елементів системи цінностей і принципів функціонування суспільства, а як головна ціль усякого розумного товариства взагалі. У своїх крайніх формах ця тенденція трансформувалася в різноманітні варіанти анархізму, лібертаризму й інші різновиди індивідуалістичного радикалізму. Ліберальний світогляд із самого початку схилявся до визнання ідеалу індивідуальної свободи в якості універсальної цілі. Якщо для Арістотеля поліс є самодостатня цінність, то для Д. Локка окремий, індивід протистоїть суспільству і державі, - «хазяїн власної персони».
Політичним наслідком розвитку тільки демократичних відношень може бути не рівність у свободі демократичного реформування, а рівність у свободі демократичного деспотизму. Більше того, неабияку небезпеку для країни, яка немає усталених традицій демократичних і ліберальних свобод, можуть становити занадто швидкі демократичні зміни. Відомий французький юрист А. де Токвіль писав: « Найшвидший шлях до свободи веде до найгіршої форми рабства» [3, с. 457]. Причини можливості такого розвитку подій полягають в тому, що суспільній свідомості бракує часу засвоїти нововведення, а реформи не встигають інституалізуватися і закріпитися. Результатом швидкої демократизації і завоювання свобод може бути встановлення ще більш жорстокої тиранії - охлократії (тиранії черні).
На наше переконання, проблема полягає в тому, що ні ліберальні, ні демократичні свободи, взяті порізно, не є самодостатньою умовою для справді людського буття. На нашу думку, лише співвідношення демократичної і ліберальної свободи, які мають обопільне перетворюватися та відображатися, зможуть забезпечити свободу участі в формуванні суспільної думки і збереження свободи індивідуального простору дії.
Список літератури:
1. Аристотель. Политика. Соч. Т.4. 2. Цит. за P. Циппеліус Філософія права, К., 2000. 3. Токвиль А. де. Демократия в Америке. М., 1992.