Актуальність проблеми національного сьогодення очевидна у зв'язку із величезними та стрімкими змінами на євразійському просторі останніх 10-15-ти років. У правовому аспекти особливої гостроти набуває питання про відношення громадянства та національної ідентичності, дослідженню якого і присвячена праця Ю. Габермаса [1, р. 632-660], де він розглядає дану проблему як таку, що витікає з 3-х найважливіших історичних рухів сучасності: 1) німецького об'єднання, визволення східних і середньоєвропейських держав від радянської опіки і національних конфліктів, які спалахнули, що надає питанню про майбутнє національних держав особливої гостроти; 2) злиття європейського співтовариства країн, що особливо висвітлює питання про відношення національної держави та демократії; 3) проблеми емігрантів, які величезними потоками спрямовуються з бідних регіонів Сходу та Швдня в Західну Європу. Виходячи з цих трьох тем, німецький філософ намагається роз'яснити деякі нормативні точки зору, на основі яких можна краще зрозуміти комплексне відношення громадянства та національної ідентичності.
Ця праця складається з 3-х розділів. У першому розділі «Минуле та майбутнє національної держави» Ю. Габермас на прикладі об'єднання Шмеччини показує різницю підходів до розуміння нації та національного, «розмитість» поняття нації. З однієї точки зору нація тлумачиться як дополітична єдність історичного об'єднання людей, з іншої - об'єднання громадян. У Західній Європі національна держава та демократія вийшли з французької революції чи, як пише автор, «в культурному плані вони стоять в тіні націоналізму». Націоналізм він характеризує як форму свідомості, «яка передбачає засвоєння культурної спадщини, відфільтрованої описом історії та рефлексією». Це, сконструйоване певним чином засобами літератури та публіцистики, є доволі штучне утворення, яке використовується політичною елітою для маніпуляцій.
Далі Ю. Габермас досліджує історію виникнення національної держави через історію поняття «нація». Від римського терміна, що означав етнічну єдність та відрізнявся від поняття громадянина, до політичної ідентичності, розуміння, яке з'явилось 200 років тому, в період французької революції. Останнє прямо пов'язане із конституційно-демократичними підвалинами, полемічне спрямованими проти націоналізму романтичного характеру, що некритично спирається на традиції. Що стосується націоналізму громадянського, то він об'єднує національну свідомість і республіканське переконання. На думку Габермаса, націоналізм у цьому розумінні став колискою республіканізму, але громадянство завжди було незалежним від національної ідентичності. Громадянство регулює відношення кожного індивідума до держави, причому відношення структуруються таким чином, що кожний визначається три-разово: як особистість, як член етнічної чи культурної групи та як громадянин, іншими словами, як член політичного колективу. Тому проблема громадянства виглядає не дуже просто навіть у правовій державі,
оскільки правовий примус до активного дотримання демократичних прав має в собі щось тоталітарне, і тому філософ відмічає, що комунітаристи уперто наполягають на тому, що громадянин повинен патріотично ототожнювати себе зі своїм способом життя. Але політичне спиратися на загальне етнічне, мовне та культурне походження неприпустимо.
У другому розділі «Національна держава і демократія в об'єднаній Європі» Ю. Габермас висвітлює історію громадянства та національності від Арістотеля до нашого часу. Габермас показує, що у зв'язку з процесами інтеграції капіталізм і демократія перебувають у напружених стосунках, що видно на прикладі країн, які розвиваються, і між розгортанням демократичної правової держави та капіталістичною модернізацією ні в якому разі немає лінійного зв'язку. Тому ми додамо, що ринкові відносини у сфері економіки, які у нас проголошено, ще не означають (це часто сприймається як щось існуюче саме собою) прямого співпадан-ня з процесами демократизації.
Інший пункт. Міркування про труднощі розповсюдження демократичних інститутів, які є в рамках національних держав, на всю Європейську раду, тобто політична спільнота залишається у значній мірі національно-державною.
Наступний пункт. Загроза демократичним процесам, яка вже склалася і стала реальною з боку професійних чиновників, бюрократії, що зросла з національних контекстів, і яка - ми додамо - також або не враховується чи не розуміється, або ігнорується (як теоретичне положення) українськими ідеологами та політиками. І останнє: його висновок про те, що правова і соціальна держави можливі, в принципі, і без демократії.
Третій розділ «Еміграція та шовінізм добробуту» має підзаголовок «Дискусія». Для нас він представляє скоріше теоретичний, ніж практичний інтерес, хоча, як відомо, в Україні також є значна кількість емігрантів. Але Західну Європу просто лякає поток біженців - біженців від умов життя не гідних людині - з Європи Східної, а також з інших регіонів світу. Це породжує велику кількість проблем, насамперед у взаємостосунках між адміністрацією та біженцями, біженцями та місцевим населенням, між самими емігрантами.
В цілому, в даній праці запропоновано серйозний, тверезий раціональний аналіз сучасних політико-правових інститутів і положення в Європі у рамках загальної концепції комунікативної філософії, яка розвивається автором, і цей матеріал є надзвичайно актуальним для оцінки політичної ситуації та стану правового поля в Україні сьогодні. Зокрема, для вирішення проблеми громадянства і національності у процесі формування політичної нації в умовах національної держави, зорієнтованої на демократичні цінності, де головним питанням є відношення культурно-історичного досвіду народу та політичної волі, втіленої у намірах та діях самої держави.
Список літератури:
1. Habermas J. Staats burgerschaft und nationals Identitat, in: Habermas, Jurgen. Faktizitat und Geltung. Beitrage zur Diskurstheorie des Rechts und des demokratischen Rechtsstaats. Frankfurt am Main, 1992.