У правотворчій і правозастосувальній діяльності, у наукових дослідженнях і у викладанні правових дисциплін займає істотне місце технологія комунікації, що вимагає для свого вдосконалення глибокого вивчення мови права і бездоганного володіння ним юристами. Точність і ясність юридичних формулювань, їх адекватне мовне втілення, правильне і одноманітне вживання правової термінології багато у чому визначають ефективність законодавства та його застосування, сприяючи повноцінному захисту прав окремих громадян, юридичних осіб, суспільства і держави.
Хоч абсолютно очевидно, що правового мислення (а, значить, і самого права) без мови немає і бути не може, дослідження їх взаємодії протягом всієї історії правової рефлексії знаходилися як би «на периферії», і про саму цю взаємодію згадували тільки ad hoc, головним чином у зв'язку з розробками техніки і методики складання і тлумачення правових текстів.
Даний напрям наукових досліджень вже досить давно отримав визнання світової наукової спільноти: досить сказати, що ще на Всесвітньому соціологічному конгресі в Упсалі (1978 р.) була створена робоча груда «Мова у правозастосувальній діяльності». З кінця 70-х років цій проблематиці регулярно відводяться спеціальні випуски авторитетних семіотичних журналів; за останні десятиріччя по цій тематиці опубліковані сотні статей в юридичній та лінгвістичній періодиці, а також низка монографій.
Потрібно сказати, що в радянській і навіть пострадянській науковій традиції дана проблема розглядалася і продовжує розглядатися головним чином у плані взаємодії мовознавства та правознавства. При цьому продовжує зберігатися відзначене А. С. Піголкиним у 1990 р. положення, при якому юристи не використовують у достатній мірі дані лінгвістики, і тому їх
міркування про мову права зводяться здебільшого лише до загальних висновків про необхідність писати закони чітко, стисло і зрозуміло (пор. С. С. Алексеев, 1999 р.). У свою чергу, лінгвісти мало досліджують проблему законодавчої мови як особливого функціонального стилю літературної мови, не аналізуючи з мовознавчих позицій законодавчі тексти. Сказане цілком справедливе і для досліджень мови права взагалі.
Потрібно сказати, що у новітній українській і російській науковій і, тим більше, дидактико-методичній літературі продовжують домінувати семантичний і стилістичний підходи. За межами досліджень поки залишається вельми пікапі і практично значущі філософсько-правові і юридико-логічні питання. Як уяввляється, причиною цього є інерція ідеологічної установки на неприйняття філософсько-семіотичного підходу, закладеної ще на початку 1950-х років, що виявлялася навіть у роки так званої «перебудови».
Комплексне застосування філософсько-семіотичного підходу передбачає здійснення семантичного, синтаксичного і прагматичного аналізу, причому літературно-стилистичний аспект слід вважати лише частиною прагматики мови законодавства і ширше - мови права.
Дослідження мови права неминуче пов'язане, нехай досить складним та опосередкованим чином, з питанням про сутність права. Тому кожного разу, коли зачіпаються проблеми мови, справа не обмежується «тільки» семантикою або стилістикою, а виходить у царину загальної теорії і філософії права. У цьому випадку ми маємо можливість спиратися на досить багату вітчизняну філософсько-правову традицію, квінтесенція якої стосовно до нашої теми точно виражена І. А. Ільїним в роботі «Поняття права і сили. Досвід методологічного аналізу»: «Право може довгий час перебувати у стані логічної безформеності та словесної незакріпленості, але неминучим завершенням правового розвитку е поступове висвітлення і закріплення логічного елементу у «діючих» правових нормах».
Як відмічають зарубіжні і вітчизняні дослідники, час для завершальних оцінок досліджень у галузі «право та мова» ще не прийшов. Цей напрям міждисциплінарних досліджень знаходиться зараз на тому етапі становлення, коли можливості і межі нового підходу до права ще не визначені: справа поки що йде про постановку питань і вироблення методу. Тому рішення суто лінгвістичних або суто правових завдань не може вважатися ані основною, ані єдиною метою, хоч вони безумовно цікаві і важливі для юристів і мовознавців. Якщо виходити з того, що однією з головних задач і цілей права є конструювання соціальної реальності, то стає зрозумілим інтерес сучасної соціальної філософії до права: значна частина соціальних норм набуває правового статусу.
Завдяки мові людина включається до інституціональної структури суспільних зв'язків, і тому мову і можливо, і належно розглядатися «не тільки як найважливіший інструмент, але і як основний зміст соціалізації» [1, с. 149].
А оскільки правова сфера є одним з найбільш репрезентативних і важливих проявів соціальної раціональності, то цілком виправдано бачити у вивченні юридичного дискурсу ключ до пояснення соціального порядку, тим більше, що саме цей порядок виникає і підтримується істотним чином саме завдяки мові права і відповідній мовній комунікації.
Список літератури:
1. П. Бергер, Т. Лукман. Конструирование социальной реальности. М., 1995.