В науковій літературі правовий статус особи визначається як юридич-но закріплений стан особи в суспільстві. В основі правового статусу лежить фактичний соціальний статус, тобто реальне положення особи в даній системі суспільних відносин. Право закріплює це положення, вводить його в законодавчі межі й тим самим, на додаток до інших гарантій, забезпечує можливість державної підтримки. Юридичне оформлення фактичного положення особи полягає в тому, що вона наділяється основною якістю - правосуб«єктністю, після чого вона може вступита у відповідні правовідносини. Серцевину, основу правового положення особи складають її права, свободи (якщо їх розрізняти між собою), обо-в"язки і законні інтереси в їх єдності [1, с. 34-41]. Крім вказаного ядра, статус включає громадянство, принципи і гарантії.
Для сучасного юридичного статусу особи характерні такі негативні прояви:
а) слабка державна захищеність, нездатність офіційних владних структур надійно забезпечити інтереси особи, відсутність чіткої ефективної системи їх гарантій і механізмів їх дії;
б) чисельність (плюралізм) статусів, їх неузгодженість, насамперед, з причини поляризациї суспільства і, в цілому, перехідного періоду в розвитку його держави;
в) деформованість правового статусу особи у зв«язку з процесами су-веренізації, протистояння різних розгалужень державної влади, зміни економічної основи суспільства;
г) втрата в цій ситуації особою своїх орієнтирів, зміни пріоритетів. Звичайно, є і позитивні зміни в правовому статусі особи, тому що:
1) під нього підводиться сучасна законодавча база, насамперед, у вигляді нової Україниської Конституції, Декларації прав і свобод людини та інших нормативно-правових актів із врахуванням міжнародних критеріїв;
2) формується нова концепція взаємовідносин держави і особи, що відповідає одному з принципів чи ознак (властивостей) правової держави;
3) правовий статус особи, як і інші юридичні категорії, очищується від догматизму і формалізму, рецидивів класового підходу і тоталітарної свідомості індивіда як носія цього статусу. Набуває сили принцип визнання пріоритету особи як вищої соціальної і моральної цінності;
4) змінюється співвідношення і роль структурних елементів правового статусу: на перший план виходять такі критерії, як права, свободи і законні інтереси особи: фактично почали діяти й такі принципи правового статусу особи, як повнота, демократизм, гуманізм та інші. Правда, поки що всі ці тенденції не проявили себе повною мірою, мають місце відступи, запізнення, швидкі зміни і не завжди в кращу сторону [2, с. 222-246]. Однак, важливим є той факт, що Конституція України 1996 року закріпила права та свободи людини і громадянина в повній відповідності з природними правами і міжнародним цивілізованим стандартом. В результаті, на перше місце висунулась проблема забезпечення цих прав і свобод в їх єдності з обов«язками, і, відповідно, особливого значення набули гарантії статусу особи, а також механізм їх дії.
Слід далі зупинитися на видах правового статусу. Розрізняють: а) загальний чи конституційний статус громадянина; б) спеціальний чи родовий статус певних категорій громадян; в) індивідуальний статус; г) статус фізичних і юридичних осіб; д) статус іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, осіб, що мають дипломатичну і консульську недоторканість; е) галузеві статуси: кримінально-правовий, цивільно-правовий, адміністративно-правовий тощо; ж) статус осіб, які працюють в різних сферах чи регіонах.
Загальний правовий статус - це статус особи як громадянина держави, члена суспільства. Визначається він, насамперед, Конституцією і не залежить від різних поточних обставин, наприклад, посади, сімейного стану, функціональних обов«язків. Він є однаковим для всіх і характеризується відносною стабільністю. Загальний правовий статус є базовим і вихідним для всіх інших видів статусів.
Спеціальний чи родовий статус відбиває особливості положення певних категорій громадян, наприклад, студентів, пенсіонерів, військовослужбовців, адвокатів, співробітників ОВС, співробітників міліції, вчителів, фермерів, депутатів і т.д. Вказані категорії осіб, в тому числі і персонал міліції, можуть мати додаткові порівняно із загальним статусом права, обов«язки, пільги, а також обмеження, передбачені законодавством.
Правовий статус, як уже відзначалось, - складна, системна категорія.
Сукупність соціальних прав закріплюється діючою Конституцією України, а також знаходить розвиток в інших законодавчих актах (соціальному законодавстві). Отже, соціальні права, які є закріпленням соціального захисту (захищенності) особи, виступають необхідним змістовним елементом її правового статусу. Так само справедливе дане твердження і відносно тих прав, які гарантують особисту, майнову захищеність і безпеку особи.
Список літератури:
1. Порощук С. Д. Социально-правовая защита как составная часть правового статуса личности // Российское законодательство: становление и применение. - М., 1993. 2. Матузов Н. И. Право и личность // Общая теория права. - Нижний Новгород, 1993.