Сьогодні ми зі значною мірою впевненості можемо говорити про завершення певного етапу розвитку сучасної західноєвропейської цивілізації [1]. Якщо дивитись на це тверезо, без есхатологічних очікувань та без поширених і малоперспективних прив'язок до дня вчорашнього з префіксами «пост-», ми могли б проаналізувати тенденції розгортання деяких суспільних відносин, які містять у .собі досить відомі характеристики та ознаки, але які у той самий час можуть розглядатися під іншим кутом зору. Вони пробивають собі дорогу у будь-яких сферах, тому ми можемо розглянути їх на прикладі правової (судрво-процесуальної) практики.
Суб'єкт права. Зазвичай до нього відносять носіїв - через перелік -певних інтересів, волінь, більш-менш систематизованих та закріплених у вигляді індивідуального досвіду, в формах соціальних інститутів, включаючи органи влади. Суспільство при цьому розглядається як суто номінальна єдність, що може бути актуалізованою, переведеною до рангу реальності тільки або як носій примусу, або як верховна інстанція, що цей примус не схвалює. При цьому обов'язковою є апеляція до понять справедливості, свободи та прав особи [2, 235]. Але елементарний категоріальний аналіз вказує на принципову несумісність етичних підходів (не кажучи про філософський, що пов'язується з поняттями «особи», «єдності») з тими, що реально практикуються в юриспруденції. Не вбачаючи виходу з тих анти-номій, що приховуються за «плюралізмом штересів», серйозні вчені схиляються до ствердження правового позитивізму, який не звертає ніякої уваги на моральні та інші обґрунтування правових відносин [3, 38].
Але ж це означає, що єдиним реальним суб'єктом права є державно-правова система. Вона не може не розглядати будь-яку людину (громадську організацію) як безумовно винну перед державою, перед її цілями та інтересами. Це, беззаперечно, тоталітарна модель правових відносин, яка вже вичерпала всі аргументи на користь свого існування. Проте, ніхто і не довів, що сама така модель не є «тайною та витоком» будь-якої сучасної демократичної моделі правових відносин. Тоталітарна система не є ефективною з огляду на засоби реалізації своїх власних ресурсів - управлінських, людських, інтелектуальних, економічних тощо.
Проте, якщо відкинути стереотипну обмеженість та інтелектуальну негнучкість чиновників такої системи, чи не є вона свого роду «анти-ідеалом», якого треба уникати, але який треба розуміти? Позитивна відповідь передбачає, по-перше, розуміння природи суб'єкта правових відносин. Державно-судова система, дійсно, репрезентує лише свої цілі та інтереси в якості загальних та обов'язкових. Всі інші діячі (актори) правових відносин є об'єктами права, тобто тими, хто активно опирається тиску суб'єкта.
По-друге, така жорстка дихотомія суб'єкт-об'єктної струтури права дозволяє розуміти і загальну природу суспільних ресурсів. Генетично, по своєму походженню єдиним, хто є дійсним носієм цілей та інтересів суспільства в цілому, є ті, хто може ототожнити свої приватні цілі з верховними цілями, тобто ті, хто має виняткове право власності на такі цілі. «Всі інші» є тими, хто ухиляється від реалізації цих цілей. Але, якщо вони
при цьому саме організовані як об'єкти верховних (правових тощо) цілей, то це не означає, що дзеркальна структура «суб'єкт-об'єкт» при цьому не обертається. Уникання «верховно-загального» означає пошук меж, де воно («загальне») не присутнє, де воно відступає перед лицем інших інтересів. Саме протистояння, принципове розведення до краю, до останньої межі суб'єкта та об'єкта не дає підстави говорити про ці інтереси як про «приватні», «маргінальні» або «деструктивні». Вони теж загальні, їхня загальність забезпечена протистоянням суб'єкту.
Таким чином, ми можемо говорити про суспільство «як ціле», як про реальний суб'єкт права (з усіма наслідками: громадянське суспільство, розвинуті демократичні інститути тощо) лише в тому випадку, коли ми користуємось не лише формально запозиченими в західних правових теоретичних системах «визначеннями» того, що є «суб'єкт права» і що є «об'єкт права», але й не відмовляємось від входження в широкий контекст західної правової культури з її широкими традиціями суб'єкт-об'єктного аналізу.
Список літератури:
1. Валлерстайн И. Социальное изменение вечно? Ничто никогда не изменяется? // Социологические исследования. - 1997. - №12. - С.8-21. 2. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консул; Ун-т внутр. дел, 2000. - 704с. 3. Зандкюлер X. И. Демократия, всеобщность права и реальный плюрализм // Вопросы философии. - 1999, №2. С.35-50.