Екологічна проблема, маючи значний вплив на всі сфери суспільного буття і свідомості людини, стоїть сьогодні в широкому суспільному контексті. Вона вносить якісні зміни в моральну сферу діяльності особистості, змушуючи по-новому вирішувати основні морально-світоглядні питання про її місце і роль в світі природи.
В суспільно-історичній практиці люди активно впливають на природу, опосередковуючи тим самим взаємозв'язок один з одним. Тому в суспільстві природа виступає ланкою, яка зв'язує людину з людиною. І тут виникає ціла низка морально-етичних проблем. Це пов'язано з характером діяльності людини по перетворенню природи. Результати цієї діяльності позначаються не тільки на природі, але й на самій людині. В цьому випадку та чи інша дія, спрямована на природу, розглядається з точки зору її впливу на людину, на суспільство, коли в ній взаємодіють суспільні та особисті інтереси, вона підлягає моральній оцінці та омисленню.
Коли людина вступає у відносини з іншими людьми, вона більш-менш ясно уявляє наслідки, до яких приведуть її вчинки. У відношенні до природи люди часто керуються миттєвими інтересами і не замислюються над віддаленими наслідками своїх дій. Тому моральний зміст відношення до навколишнього середовища в повній мірі розкривається тоді, коли людина бачить в ньому і через нього іншу людину, суспільство в цілому. В цьому випадку проявляються її моральні установки і орієнтації на певні цінності.
Сучасний етап суспільного розвитку характеризується усвідомленням необхідності вироблення нових форм взаємодії суспільства і природи, формування нових соціально-екологічних і світоглядних цінностей.
Суспільство дійшло до тієї межі, коли вже не можливо говорити про «етику і екологію», а тільки про «екологічну етику», в якій обидва поняття повинні проникати одне в одне, збагачувати і обумовлювати одне одне. Уявляється неминучим, що сьогодні поворот до природи з боку суспільства і держави може відбутися тільки на законодавчій основі.
Суспільство сьогодні залишається глухим до природозахисних умов-лень етичного характеру. Тому екологічна етика повинна бути реалізована на юридичній основі. Питання полягає в тому, як досягти згоди з правовиками.
Різні точки зору на цю проблему починаються з визначення того, що являє собою природа: об'єкт чи суб'єкт. Правовики вважають природу особливим, специфічним, але об'єктом.
Своє небажання признати природу суб'єктом права вони обґрунтовують, виходячи з її безгласності. Але ж безсловесна й дитина. Але це вже предмет окремого аналізу.
Звернемо увагу на відношення «об'єкт - суб'єкт». З точки зору цілосності суб'єкт існує, поки він зберігає свою системну цілісність, але з вилученням з нього окремих елементів суб'єкт становиться іншим або припиняє своє існування взагалі. Вилучення елементів об'єкта не позбавляє його властивостей об'єкта. Вилучення ж елементів природи не безнекарне. Суттєвою особливістю природної структури є цілісність її функціювання. На якомусь етапі порушення цілосності природної структури вона губить властивість саморегуляції, самооновлення і самоочищення. Відношення до природи як до об'єкту права не може стримувати господарського напору людини, а, якщо при цьому спить екологічна совість і відсутня екологічна етика, то ці дві складові культури не може замінити навіть наявність екологічних знань. В даному випадку можливе будь-яке самовиправдання і навіть почуття безкарності.
Нашим предкам було знайомо почуття екологічної совісті, елементом якої була думка про природу як суб'єкт. Більш того, суб'єктами признавались не тільки окремі природні структури, але й їх живі прояви.
Сьогодні за межами нашої уваги лишилися відносини між природою і людиною. Проблема відношення до природи - це, перш за все, проблема високої індивідуальної моральності. І першим постулатом такого відношення могло б стати визнання природи вищим в порівнянні з людиною суб'єктом права. Це визнання не потребує ніяких «наукових» доказів, воно може бути прийнятим або не прийнятим.