На рубежі століть організована злочинність, міжнародний тероризм перетворюються в одну з глобальних проблем, яка потребує вирішення. У зв'язку з цим важливу роль мають відігравати дослідження соціально-економічних, політичних, організаційно-управлінських факторів, які визначально впливають на криміногенну ситуацію в різних країнах. Коротко проаналізуємо політичні фактори, які проявляються як на міжнародному, так і національному рівнях. Підкреслимо, що певні процеси у політиці, навіть позитивні у стратегічному плані, прямо або опосередковано сприяють зростанню криміногенного потенціалу суспільств. Для України актуальною є задача опрацювання і здійснення політики боротьби з організованою злочинністю, тому важливо дослідити дію криміногенних факторів, серед яких можна виділити:
- невизначеність стратегії, пріоритетів, ідеології перехідного періоду;
- політична слабкість еліт;
- дискредитація реальної демократії;
- високий рівень корумпованості владних структур різних рівнів;
- зріст впливу тіньової політики і економіки в суспільстві;
- посилення впливу політико-економічних кланів на владу з метою її приватизації і тиску на правоохоронні органи;
- політика боротьби з організованою злочинністю часто носить популістський характер.
Особливістю України є те, що політичні процеси перехідного етапу, окрім головного позитивного ефекту, мають серйозні побічні наслідки криміногенного характеру. І одним із завдань для нас є своєчасне їх вивчення з метою впровадження ефективної політики протидії організованій злочинності.
Якщо звернутися до міжнародних факторів криміногенного характеру, то вони найбільш повно проявляються в соціально-економічній сфері з послідуючим виходом на велику політику. Згідно тверджень директора ВОТ Майка Мура на конференції ООН (02.2000р.), У світі розгорнувся процес створення суперконтинентальної економічної системи, але потрібно додати, що до неї активно пристосовується кримінально-тіньовий капітал, який підриває рух у напрямку глобалізації. Цей капітал переслідує конкретні цілі, а зокрема:
- домагається приходу у велику політику своїх лобістських груп і підтримує політико-економічні клани різних країн;
- підтримує потужну індустрію і торгівельно-посередницьку діяльність, націлену на виробництво фальсифікованої або малоякісної продукції, що призводить до руйнування технологічного рівня і підриває цивілізоване співробітництво між країнами;
- посилює наркобізнес і торгівлю людьми на теренах західних країн;
- використовує у своїх інтересах міжнаціональні, міжрелігійні конфлікти, створює нелегальні міграційні коридори та ін.
До нових явищ слід віднести практику взаємопідтримки авантюрно-кримінального і номенклатурного капіталів західних і постсоціалістич-них країн. Так, за даними Інтерполу, на кінець 90-х pp. з Росії було вивезено понад 300 млрд, дол., а з України - близько 20 млрд. дол. їх симбіоз становить загрозу, і, якщо в Європі посилилися контрзаходи, то, завдяки своїй маневреності, він активізувався в інших регіонах. За словами керівника міжнародного підрозділу боротьби із відмиванням грошей в Південно-Східній Азії Ріка Мак-Донелла через азійські підпільні банківські системи проходять трильйони доларів, що становить від 2-х до 5% світового валового продукту. Тому восени 2000 р. шість тихоокеанських островів Самоа, Вануату, Тіуе, Кука та ін., які вважалися «раєм для відмивання грязних грошей», терміново ввели законодавчі акти, що дозволяють проводити розслідування підозрілих грошових транзакцій. Вцілому, згідно підрахунків журналу «Економіст», офіційний валовий продукт планети становить 39 трильйонів дол., із них 9 трильйонів дол. припадає на тіньовий бізнес, серед якого визначимо:
- кримінальну торгівлю (black market), тобто незаконне виробництво продукції і надання послуг;
- паралельну економіку (laden economy);
- виробництво легального продукту, який не знаходиться в полі зору держави і підриває основи управління.
До серйозних перепон слід віднести практику політизації цроблем боротьби із злочинністю. Політичні лідери різних,напрямків використовують такі гасла як: «наведення порядку», «знищення мафії і корупції» з метою досягти влади чи утримати її в своїх руках. Часто проблеми злочинності зводяться докласових, ідеологічних чи національно-релігійних факторів. Продовжується експлуатація тези щодо «родимих п'ятен» та «злочинних народів». Як правило, політизація посилюється в багатьох суспільствах під час криз та виборчих кампаній і негативно позначається на розвитку суспільної думки. Реалістичний політичний підхід виходить із того, що злочинність є загальнолюдською проблемою, і її рівень залежить від наявності ефективного соціального контролю, здатності суспільних механізмів протидіяти цьому негативному явищу.
Отже, ми коротко розглянули три групи чинників, під впливом яких українське суспільство поступово втрачає імунітет проти злочинності і схиляється до стану криміналізму, коли звичайні політичні заходи чи програми не працюють. За цих умов, по-перше, позитивну роль може відіграти та політична сила, яка запровадить нову відкриту політику і зробить кардинальні кроки для створення нової політичної ситуації, що викликає підтримку з боку громадськості і провідних міжнародних структур. Політика протидії організованій злочинності набуває ефективності тоді, коли спирається як на державні, так і громадські інститути. По-друге, реальна опозиційна сила може запропонувати стратегічну лінію, здолати супротив, і добитися позитивних зрушень у напрямку оздоровлення криміногенної ситуації. По-третє, в умовах глобалізації особливої актуальності набуває концепція «гуманітарного вторгнення» та можливості її поступового втілення на практиці в тих країнах, які неспроможні справитися з проблемами. Погодимося з думкою досвідченого політика і аналітика Мішеля Рокара про те, що в сучасному світі суспільні процеси переплітаються і вимагають переходу до нових методів і форм глобального управління. Але розпочинати потрібно з процесу реструктуризації всієї системи цінностей, який не може відбутися без встановлення соціального контролю над злочинністю, навіть у віддалених країнах. Якщо звернутися до соціологічних опитувань в нашій країні, то 60% респондентів погоджуються з тим, що Україна не може самостійно вирішити проблему злочинності, тому необхідним є співробітництво з міжнародними правоохоронними органами.
Отже, розвиток політичної кримінології дає можливість, по-перше, поглибити дослідження політичних аспектів феномену організованої злочинності, по-друге, виявити напрямки пристосування злочинності до політичних режимів і глобальних процесів сучасного світу, по-третє, опрацювати політичні заходи протидії цьому негативному явищу та створити концепцію кримінологічної безпеки суспільства.