Ідея створення справедливого суспільства має багатовікову історію. Наприклад, ще Платон запропонував його ідеальну модель, де, за його думкою, буде щасливою не одна верства населення, а уся держава. Причому він вважав, що справедливість є, насамперед, суспільною доброчесністю. Інший відомій старогрецький вчений Аристотель теж мріяв про справедливу державу. Мислитель стверджував, що «найкращим державним устроєм треба признати такий, організація якого дає можливість кожній людині жити щасливо» [1, с. 591]. Поняття справедливості він характеризував через розмірність як основної ідеї організації розумної рівноваги.
Минуло багато часів, але проблема створення справедливого суспільства й сьогодні залишається актуальною та міститься в центрі уваги багатьох сучасних дослідників. Але зрозуміло, що кожен науковий підхід обмежений соціально-політичними, культурними, економічними особливостями розвитку суспільства в конкретний історичний період.
В сучасній науковій літературі розкриваються різні аспекти поняття справедливості. Так, М. М. Руткевич стверджує, що в понятті справедливості фіксується моральна та правова уява про те, що відповідає і що не відповідає законам, нормам права та суспільній моралі. 3. О. Бербепікіна сприймає справедливість як «поняття моральної свідомості, яке характеризує міру впливу та вимог прав та благ особистості або соціальної спільності, міру вимогливості до особистості, суспільства, правомірність оцінки економічних, політичних, правових явищ дійсності та вчинків людей... з позиції суспільства» [2, с. 113-114]. За думкою О. Л. Дубко та В. О. Титова, «справедливість є показником рівня соціальної захищеності людини» [3, с. 155].
В сучасних умовах гуманізації суспільства, коли проголошено пріоритет загальнолюдських цінностей, на нашу думку, саме ціннісний підхід буде найбільш доцільним для розкриття поняття справедливості. Тому ми розподіляємо точку зору авторів етичного словника, в якому справедливість визначається як «поняття моральної свідомості, що виражає не ту або іншу цінність, а їх загальне співвідношення між собою та конкретний розподіл між індивідуумами;... порядок людського співжиття, який відповідає уявам про сутність людини та її невід'ємні права» [4, с. 333].
Для розбудови справедливого суспільства в Україні потрібно поступово реконструювати всі грані суспільного життя. Причому особливе місце в цьому процесі належить людському фактору. В сучасних умовах виникає актуальна потреба в цілеспрямованому формуванні у молоді особистісних цінностей, які б грунтувались на загальнолюдських та національних цінностях.
В процесі виховання особистість поступово сприймає існуючу поза нею систему цінностей, під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів перероблює її на індивідуальному рівні та перетворює у власне надбання. Особистісні цінності стають імперативом, який спонукає індивідуум до його практичного втілення. Ефективність цього процесу залежить від міри активності самої особистості, її соціального статусу, мотивів поведінки та власних потреб. За думкою Ю. М. Смоленцева, в дійсному житті цінність виявляє себе як предмет потреби людини, але не зводиться до нього. Більш того, коли потреба задовольняється автоматично, ціннісного ставлення не виникає. Чим більш проблематичною є можливість споживання чогось, тим вище його ціннісний статус. Структуру ціннісного ставлення автор розкриває таким чином:
1) ціннісна предметність як суспільна властивість предмету, яка виникає в «силовому полі» потреби діяльного суб'єкту та її предмету, як основа та передумова цінності;
2) актуальна потреба суб'єкта, яка сприймається як норма. В момент актуалізації виступає як причина переживання людиною стану незадоволення 4
3) цінність як момент протиставлення цілі діяльності та дійсності, як суб'єктивна уява, яка орієнтує та направляє активність суб'єкту;
4) оцінка, в якій фіксується ціннісна предметність та яка виявляється в різних ціннісних еквівалентах (поняттях, судженнях, нормах,
ідеалах) £5, с. 22-23].
Справедливість є теж однією з найважливіших цінностей, але зрозуміти її можна тільки через аналіз всієї існуючої системи цінностей. Ця система є відображенням усіх суспільних відношень, норм взаємовідносин між людьми. А дії щодо її втілення можна назвати «соціокультур-ним способом здійснення справедливості, що получив вираження в результатах діяльності» [6, с. 35].
Розбудова справедливого суспільства висуває цілий ряд першочергових задач:
__ забезпечення пріоритету гуманістичних цінностей в усіх сферах
суспільного життя;
__не тільки декларування, а й дійсне забезпечення захисту прав кожної особистості;
__збільшення ролі демократичних інститутів влади;
__ розширення в суспільстві гуманістичної ідеології, в центрі якої
стоїть «Людина як головна цінність».
Список літератури:
1. Аристотель. Политика // Соч. в 4-х т. - М., 1983. Т. 4. 2. Бербешкина 3. А. Справедливость как социально-философская категория. - М., 1983. 3. Дубно Е. Л., Титов В. А. Идеал, справедливость, счастье. - М., 1989. 4. Словарь по этике / Под ред. А. А. Гусейнова и И. С. Кона. - М., 1989. 5. Смоленцев Ю. М. Мораль и нравы: диалектика взаимодействия. - М., 1989. 6. Давидович В. Е. Социальная справедливость. - М., 1989.